Джокер Хоакіна Фенікса. Лицар, який був чорнішим за темний

Ходили сьогодні у кіно, і мені є про що вам розповісти. Чим запам’ятався фільм та для кого він? Читаємо далі

Останнім часом у мене якийсь наплив із похмурих фільмів – спочатку була трилогія “Неуразливий”, яку зняв М. Найт Шьямалан і про яку я розповідав тут . Потім я дивився і розповідав про фільм Будинок, який збудував Джек Ларса фон Трієра. А сьогодні ми були у кіно на фільмі Джокер режисером якого виступив Тодд Філліпс. І ось зважаючи на все, найбільше підгоріло у тих, хто вважав, що режисер Старскі і Хатча, Дорожньої пригоди і… кінотрилогії на тему “Похмілля у Вегасі” не може зняти щось серйозне і похмуре, а значить обов’язково буде ржака. І в певному сенсі вони мали рацію – сміху у фільмі багато, але в самому залі його майже не було. Від чого ж? Ось по поличках і розберемо.

“Я сподіваюся, що моя смерть матиме більше сенсу, ніж моє життя”.

Як, напевно, багато хто знає, найбільш згадуваним Джокером на даний момент був персонаж із Темного лицаря, якого грав Хіт Леджер. Після нього в цю роль намагався вжитися ще Джаред Лето, але вийшло це у нього відверто паршивенько, а сам персонаж нагадував щось середнє між геєм та метросексуалом. У третій (серед сучасних фільмів) варіації нам показали (на мою думку) найбільш реального Джокера. Показали становлення цього персонажа, і у зв’язку з чим ми отримали одного з головних антигероїв. На початку фільму історія цілком банальна, і мені здавалося що я не писатиму про нього пост, але чим далі тим більше нас занурюють у життя персонажа, а також причини та наслідки тих чи інших речей. Чи можна любити світ, який тебе ненавидить? Це, мабуть, одна з головних ідей даного фільму і нам хіба що намагаються щоразу довести,

Зрештою якщо слідувати деяким відгукам, даний фільм не було сенсу випускати в широкий прокат, тому що умовно не всім ясно, чому це раптом Джокер “не такий як зазвичай”, і чому у фільмі по коміксах все якось надто похмуро і немає яких погонь, стрілянини, екшену. Мало хто зміг зрозуміти з трейлера, що нам розповідають, насамперед, про людину, а не супер-лиходія.

Цікавою особливістю фільму є гра зі сприйняттям персонажа. Тією чи іншою дією у нас викликають то жалість, то огиду, то нерозуміння. Можливо в подібному фільмі інакше ніяк, адже по суті нам розповідають усі “від” і “до”, отже жалість коли з нього знущаються, огида, коли когось вбиває він, і нерозуміння того, що умовний набір випадковостей провокує умовно здорову людину стати чудовиськом. І все б так, але для себе я у фільмі знайшов ще щось цікаве.

У картині про Темного лицаря нам показали Джокера, який ніби хотів нам щось донести, але Нолану не вдалося довести цю ідею до того виду, в якому було показано тут. У Темному лицарі все йшло за класичною схемою – добрий Бетмен, злий Джокер, Джокер штовхає розумні мислишки, але всім на нього і ці думки чхати. У подібних фільмах співчуття у нас викликають багатенькі персонажі (саме ж Брюс Уейн не найбідніша людина в місті, як і його друзі), а всі погані персонажі це погані. І в цьому фільмі як би намагаються сказати, що якби не деякі вчинки деяких людей у ​​достатку (не спойлеруватиму), то можливо ми б і не мали Джокера в його кінцевому вигляді. І все ж таки він не намагається вбити всіх підряд і керується ідеєю, що якщо людина не зробила йому нічого поганого, то і сама вона з ним нічого не робить. Що цікаво, у фільмі є принаймні одна сцена, що запам’яталася мені, де нам показують, що він як би збирається вбити людину, але без будь-якого завершення даного епізоду нас переносять на наступний, так і залишивши загадкою, чи монстром є головний герой. Тобто тут немає чіткого сприйняття поганих чи хороших персонажів, отже тільки ви самі зможете вирішити, хто для вас є Джокер – жертва безлічі життєвих обставин, або холоднокровний вбивця.

Якщо характеризувати цей фільм за рівнем жорстокості, то на мій погляд він займає золоту середину між Будинком, який побудував Джек і Темним лицарем. Сцени насильства, кров – все це показано далеко не в коміксівських канонах, і в той же час це не переходить у якийсь відвертий треш, дозволяючи нам насолоджуватися цим витвором мистецтва.

Доглядаючи фільм, у тебе немає сумнівів, чому в інтернеті зустрічаються думки, що Хоакін Фенікс повинен отримати Оскар за цю роль. Роль барвиста, роль цікава, і що найцікавіше – не дивлячись на розбіжність вікових груп у фільмах (тут Брюс Уейн дитина, а Джокер цілком собі дядечко, а в Темному лицарі вони плюс-мінус одного віку), створюється відчуття, що це не ще одна версія персонажа, а та сама, що передувала Леджеровському Джокеру, дозволяючи нам сприймати картину як приквел Темного лицаря. І хоча це відчуття подекуди оманливе, хотілося б вірити що в умах не засяде ідея спробувати випустити ще кілька окремих фільмів про Джокера, але я думаю багато хто погодиться, що в будь-якій наступній картині, де буде даний персонаж, актором хотілося б бачити саме Хоакіна Фенікса, зумів відродити і доповнити персонажа, якого ми готові були поховати з легендарним Хітом Леджером.

Тому що він герой, якого Готем заслуговує, але не той, котрий потрібен місту зараз..”

У моєму суто особистому сприйнятті Джокер у цьому фільмі швидше виступає героєм, ніж лиходієм. Всі ми пам’ятаємо історію Харві Дента з Темного лицаря, і як із доброго персонажа він став цілком злим. Цей фільм я сприймав через схожу призму. Через призму того, чи має право людина, яку світ намагався знищити, не бажати знищити цей світ? Можливо, тому що саме моя думка саме така. Якщо тобі зробили погано, ти маєш право зробити погано у відповідь. Якщо тобі не зробили поганого – ти не маєш права зробити погано щодо когось. Тут чітко видно мотивованість персонажа і причинно-наслідковий зв’язок його вчинків та подій, що передували їм.

Не сподобалося мені дві речі. Перша з них – невідповідність трейлера до кінцевої картини. У фон Трієра складно було “доколупатися” до того, що “в трейлері цього не було”, тут дійсно з точки зору сцен насильства – їх не було в трейлері і було достатньо у фільмі. Напевно, це одна з причин, чому були незадоволені відгуки про фільм. Друга з них не стосується фільму, а радше глядачів. Одна метелик стукала ногою по підлозі (виникав сумнів психопат у фільмі, або сидить поруч), а її молода недолюдина цілком собі під час сеансу відповідала на дзвінки і досить голосно обговорювала моменти фільму. Було бажання встати і дати по морді обом, але не хотілося, щоб у ще одному “проявленні насильства” звинуватили цей фільм. Тому на майбутнє просто знатиму, що серйозніші фільми варто дивитися вдома, з мінімумом людей. Як варіант на проекторі.


У сухому залишку ми маємо хороший фільм, тому що всі знають золоте правило – якщо ми з Сашкою обговорюємо пів дня після перегляду якийсь фільм і не використовуємо ненормативну лексику в обговоренні, значить, фільм того вартий. Останнім часом це саме один із таких фільмів. Якщо ви поціновувач фільмів за коміксами – краще проходьте повз, якщо ж ви любите фільми, де не завжди все за сюжетом гладко і придумано на коліні, то…можу порекомендувати цю стрічку до перегляду 🙂

“I say, that’s life, and as funny as it may seem
Some people get their kicks steppin’ on a dream
But I don’t let it, let it get me down
Cause this fine old world, it keeps spinning around

I’ve been a puppet, a pauper, a pirate, a poet – a pawn and a king
I’ve been up and down and over and out – and I know one thing:
Each time I find myself flat on my face
I pick myself up and get back in the race”

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Відкрийте більше з Only for Us

Підпишіться зараз, щоб продовжити читання та отримати доступ до повного архіву.

Продовжити читання