“Місто-казка, місто-мрія…”

“Потрапляючи в його мережі, пропадаєш назавжди”. Це й сталося зі мною в одному чудовому місті.

Львів. Мій казковий, мій чарівний, неймовірний Львів. Приїхавши вперше я просто зникла. Це настільки було моє місто, що я й уявити не могла! Наче моя душа повернулася до давно забутого будинку. Невимушено і комфортно мені було гуляти маленькими вуличками викладеними бруківкою, милуватися архітектурою, вдихати аромати кави. Львів зустрів мене дуже дружелюбно та привітно, манячи незвіданою територією та таємницями міста. Туди хочеться повертатися знову і знову. Мені.

Я сподівалася у перший приїзд привезти багато фоточок. Нехай хоч із телефону, але хотілося мати частинку цього казкового місця завжди при собі. Але мій телефон вирішив інакше і фоток я майже не привезла, та й погода вирішила, що вистачить з мене одного прекрасного дня. Мене це нітрохи не затьмарило – місто було все таке чудове! Я не сподівалася повернутися туди знову, хотілося побачити якнайбільше, хотілося запам’ятати якнайбільше. Я дуже хотіла залишитись там жити. Такі думки мене відвідували неодноразово, і я навіть вела пошуки нерухомості там, але доля розпорядилася трохи інакше.

Другий приїзд таки відбувся. Це було взимку. Було холодно та сніжно. І місто було так само прекрасне. Засипаний снігом він виглядав так святково, так чепурно. Але на вулиці був сильний мороз і гуляти було майже неможливо, зате безліч музеїв допомогло згаяти час і дізнатися багато цікавого. Найдивовижнішою була різноманітність тематик цих музеїв. Вони були на кожному кроці і кожен присвячений чомусь незвичайному (для мене). Музей меблів, музей пошти, музей старої аптеки і … можна продовжувати до нескінченності (я всіх і не запам’ятала) і далеко не у всіх побувала. Звичайно ж незабутнє враження справив “Арсенал”! Сама будівля, що нагадує фортецю, вже викликала бурю емоцій. Мені, як людині далекої від любові та інтересу до зброї та історичних війн, було цікаво бачити таку кількість експонатів. Та ще й різних епох. Уся атмосфера музею допомагала перенестись на кілька сотень років тому. Про це музеї в мене залишилися найяскравіші спогади. Хоча музеями ходити нудно навіть у Львові. Приїжджаючи до нового міста, хочеться дихати повітрям нового міста, а не старим пилом закритих приміщень, якими цікавими вони не були. Знову 2 дні у улюбленому місті пролетіли швидко і цього разу замість фоток я привезла сувенір, який просто попросила продати мені в одному милому кафе. Нехай і дрібничка, але звідти де залишилася частка мене. Знову 2 дні у улюбленому місті пролетіли швидко і цього разу замість фоток я привезла сувенір, який просто попросила продати мені в одному милому кафе. Нехай і дрібничка, але звідти де залишилася частка мене. Знову 2 дні у улюбленому місті пролетіли швидко і цього разу замість фоток я привезла сувенір, який просто попросила продати мені в одному милому кафе. Нехай і дрібничка, але звідти де залишилася частка мене.

І ось через довгі 6 років, не маючи жодної надії зустрітися з любов’ю всього мого життя, ми приїжджаємо туди. Знов цей вокзал, вокзал який я покохала з першого погляду. А тут ще й цей димний ретропоїзд! Усі разом дали ефект чаклунства. У голові була лише одна асоціація, що це поїзд до Гоґвортсу. Інакше я не можу сприймати той вокзал, мені здається, що там є таємна платформа, на якій відбуваються дива. І навіть через стільки років, це місто для мене було прекрасніше за прекрасне. Тільки от погода знову не задалася (ну скільки можна тільки взимку туди їздити!). Побачити та погуляти майже не вийшло. Про фото я взагалі мовчу, я впевнена, що їх у мене ніколи не буде. Місто за цей час напевно змінилося. але я не особливо помітила. Зауважила, що стало якось надто багато людей. Не пам’ятаю такого раніше. Можливо, що час передноворічний і всі бігають у метушні перед святами. Думаю, у всіх містах у цей час спостерігається така метушня.

Якщо підбивати підсумок, то я зрозуміла, що моїми очима це місто не побачить ніхто. Кожен бачить те, що може і хоче бачити. Я завжди бачитиму в ньому чари і казку, але тільки показати не зможу. Це майже як любити людину, не можна сказати за що саме ти її любиш. Просто тобі все в ньому подобається і ти не бачиш вад. А якщо порівнювати з іншими містами, то…. Одеса для мене залишиться смітником, брудним, непривітним, постійно зруйнованим або будуваним (не завжди зрозуміло, чи вже впало, чи ще не побудували). Київ холодний і колючий, не затишний і якийсь похмурий. Рівно незграбним і сірим, а Тернопіль милим маленьким селом. Тернопіль добре, але для мене він не замінить Львів.

1 коментар до ““Місто-казка, місто-мрія…””

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Відкрийте більше з Only for Us

Підпишіться зараз, щоб продовжити читання та отримати доступ до повного архіву.

Продовжити читання