Історія перемог та поразок

Сьогодні поговоримо про те, що є і чого ніколи не буде.

Іноді в даному блозі з’являються записи на кшталт “думки вголос”, і сьогодні саме такий день. Я хочу поговорити про сприйняття світу та речей, які від нас мало залежні.

Історія йде в той час, коли мені було років 12, може, парою менше, може більше. Був День Народження, гості були в іншій кімнаті, а я лежав на ліжку і думав про те, що колись щось закінчиться, колись хтось не приходитиме на свято. Колись не буде свята, адже не буде мами, тата, родичів та близьких, які приходять цього дня в гості, когось ще. Я лежав і мені було до сліз прикро, що в якийсь момент цього частково чи повністю не буде. Не буде відчуття цього свята та радості. Цих людей. Напевно, так виявляється якийсь страх самотності, причому не самотності в його чистому вигляді, а неможливості бути з кимось поруч і чимось ділитися. Я часто згадую цей день та цю ситуацію. Щоразу її переживаю і мені складно привести цей спогад до якогось логічного сенсу,

Щороку відбуваються якісь події. Ідуть кумири і люди яких ми ще вчора спостерігали на екранах та у своєму житті. Ти не сприймаєш, що їх більше немає, ти просто викреслюєш можливі моменти з цими людьми. Грубо кажучи, у тебе є поличка з касетами і ти просто прибираєш з полички одну з касет.

Так ось, повернемось до суті. У тих чи інших відносинах я планував картинку в дусі “буде дитина, у нього буде бабуся, дідусь … буде до кого дитину завозити, для кого вона буде радістю…”. У мої 19 років життя показало, що планета насправді не зовсім крутиться навколо мене, як здавалося раніше, і далеко не всі події в моєму житті здатні відбуватися виключно тому, що я планував. Ось наприклад я завжди знав що якщо я ходитиму, припустимо, ввечері там-то і там-то, зі мною нічого поганого не трапиться і, грубо кажучи, я помру не від того, що мене хтось пірне в темній підворітті. Це таке собі сприйняття того, що ти сам вирішуєш варіативність того, що в твоєму житті може статися. Це сприйняття життя з погляду того, що ти сам приймаєш рішення щодо тих чи інших подій. До того моменту життя сприймалося крізь призму того, що мені 19, тобто як мінімум 20-30 років у мене будуть живі обоє батьків, у мене будуть діти, у них будуть онуки, це така собі постійність, стабільність, чи що. Це коли ти дивишся, що людині 30-40-50 років і думаєш “чорт, та в нього ще стільки часу!”. І коли якийсь “план” починає руйнуватися, змінюються самі плани.

Є одна людина з якою я знайомий. І у нього є в живих тато. Йому понад 40 років. І ось я приходжу до висновку, що я не знаю яке це коли тобі 40 років і в тебе він є. Коли в тебе та в нього є онуки. Коли життя все ще кудись іде і ти не змінюєш плани і не думаєш про те, що твоя дитина не матиме дідуся або ще когось. Дідусь у мене в самого був дуже нетривалий час і де був другий дідусь я не знаю. Бабусі в мене однієї також не стало приблизно тоді ж коли й дідусі. Про наявність прабабусі я дізнався, коли її не стало (точніше про те, що ця людина нею була). Напевно, частково я розумію почуття людей, які є сиротами, т.к. через свій вік і кількість людей, яких вже немає, я розумію, що формально у моєї дитини не буде купи бабусь, дідусів, та й загалом інших родичів як таких, які приходитимуть у гості на свята тощо. Деякі моменти та події в житті показують наявність самотності навіть при живих людях, які загалом і не цікавляться “як у тебе” і “що в тебе”. Не вітаються доки ти не зробиш це перший. Не згадають про тебе. Можливо, використовуючи подібний “захист” можна убити в собі ті думки, якими я починав цей пост і “поховати” суми щодо наявності чи відсутності тих чи інших людей у ​​твоєму житті та житті твоєї родини.

Найгірше “вирощувати” у собі заздрість до людей, у яких повноцінні сім’ї тощо. Але можливо ще гірше і гірше намагатися знайти свою сім’ю в інших, чужих людях, коли є ті, хто є твоєю сім’єю “по крові”. Мабуть, це питання залишиться в моїй голові ще надовго, і не виключено, що я до нього колись повернуся на сторінки цього блогу. Можливо з якоюсь відповіддю на нього.

“А я им пел рок-н-ролльные песни,
Говорил: все будет нормально.
И я кричал, что мы все вместе,
Да как то слушалось это банально…”(с)ДДТ

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Відкрийте більше з Only for Us

Підпишіться зараз, щоб продовжити читання та отримати доступ до повного архіву.

Продовжити читання