“Як я грав у Salt and Sanctuary або короткий огляд помирашок”

Спочатку планував написати ще й про  Darkest Dungeon , але її незмінна постійність у вигляді одноманітного геймплею змусило відмовитися від цієї ідеї, тому розповідати сьогодні будемо про чудо, що нещодавно вийшло –  Salt and Sanctuary .

Мене рідко цікавлять ігри жанру “слешер”, зокрема на той же Dark Souls дуже довго косо поглядав вважаючи його чимось на кшталт Devil May Cry (хоча навіть у нього цілком собі бігав). Пізніше наткнувся на відео, зачепила суть бойовки і вже почав замислюватися про те “а чому б не спробувати”. Зокрема до цього підштовхнуло те, що в нього можна побігати в кооперативі. І ось вийшла третя частина, вся така гарна, геймплей цікавий і… тут я натрапив на ще один веселий проект, ім’я якому –  Salt and Sanctuary. 

Даний проект візуально і за самим задумом схожий з вищеописаним Дарк Соулс, з тією лише відмінністю, що це окрема гра, яка має свій сюжет, свою зброю, своїх персонажів та босів. Гра чудово працює як з мишко-клавіатурою, так і з геймпадом, але чомусь саме до цієї гри я порадив би взяти геймпад. Чи то збіглося, що він у мене з’явився, чи справді це той випадок, коли кнопки набагато простіше запам’ятати на геймпаді, ніж згадувати на якій клавіші клавіатури в тебе та чи інша функція, але звикнувши до керування, починаєш хоч якось грати, а не вмирати на кожному кроці, а вмирати, до речі, тут доведеться дуже часто.

Механіка полягає в тому, що є певна шкала, що відповідає за будь-яку дію. Відповідно що б не було зроблено (удар, стрибок, щит) витрачається певна кількість цієї енергії. Наприклад, якщо ти зробив підкат до ворога, завдав пару ударів і не вбив його або промахнувся – маєш великий шанс отримати по голові без можливості різко задіяти щит і найчастіше отримуєш більш ніж достатньо, щоб у тебе не було мінімум половини шкали здоров’я. Це змушує не просто спокійно бігати, а продумувати проходження кожного відрізка карти і змушує дисципліновано проходити кожного противника застосовуючи певну тактику, відходження від якої найімовірніше призведе до смерті.


Смерть у цій грі не є чимось фатальним і після того, як персонаж помер – воскресаєш у найближчому “храмі”. Вони розкидані по карті світу і в кожному в тебе можуть бути кілька торговців, яких треба попередньо там розмістити. З двох ресурсів, а саме золота та солі, після смерті ти втрачаєш частину золота та всю “сіль”. Останню можна повернути – для цього всього лише потрібно повернутися до останнього противника і вбити його, забравши згодом цю саму сіль. Головний нюанс полягає в тому, що після кожного твого воскресіння також з’являються назад і всі ті вороги, що були розкидані за рівнем і далеко не факт, що взагалі шанс дійти до тієї ж точки що і раніше.

Сподіватися на допомогу тут не варто, але після проходження першого боса буде можливість додати другого гравця та проходити гру вдвох на одному екрані. Цю функцію перевірили лише поверхово, але геймплей не втрачає зайнятості навіть у такому вигляді, причому можна сказати що гра швидше стає складніше, т.к. не завжди можна зрозуміти, де хто знаходиться і кого рубають.

Сама по собі гра дуже похмура, і в деякі моменти хочеться просто закрити її і перестати грати, але інтерес все ж таки перемагає і ти знову і знову повертаєшся в цей “клятий богом світ”, щоб ще пару разів померти і переконатися у своїй слабкості перед купою різноманітних ворогів. У мене проходження гри прийшло до того, що мабуть вперше за багато років є гра, в якій зустрічаються істоти, яких хочеться обігнати стороною і більше ніколи не бачити, але це вдається далеко не завжди і страх перед кимось обов’язково закінчиться чимось? Правильно ще однією смертю.

На даний момент гра не має російськомовної локалізації, за рахунок чого багато сюжету та опису предметів не зовсім зрозуміло і дуже складно вибрати, наприклад, комплект броні під конкретний випадок. Це призводить до того, що гра проходить у сліпому вигляді і напевно в деяких місцях можна було пройти набагато швидше, але локалізацію вже “пиляють” і можливо через місяць-другийтемрява побачить світз’явиться переклад і гра стане ще “краще”, якщо так можна висловитися щодо цієї графічно блідої гри:)

Як би там не було, але гра вийшла чудовою та своїх 12 у.о. вона стоїть. Згадуючи UnEpic (з якою вона місцями дуже схожа) розумієш, що подібні ігри коштують своїх грошей і навіть пройшовши її пару разів все одно тягтиме пограти ще й ще, щоразу знаходячи для себе нові способи проходження тим чи іншим персонажем.

1 коментар до ““Як я грав у Salt and Sanctuary або короткий огляд помирашок””

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Відкрийте більше з Only for Us

Підпишіться зараз, щоб продовжити читання та отримати доступ до повного архіву.

Продовжити читання