Коли тобі сказали “Так!”. Перша перемога у конкурсі за 28 років

“Ганьба! Слава! Тобто добрий вечір!”. Про що я? Про ті рідкісні моменти, коли тобі приємно, що вибрали саме твою ідею. Поговоримо про мій перший виграний конкурс і барабанні палички Андреаса Шепера з Princesse Angine?

Всі знають про мою любов до музики. Ось навіть зараз я сиджу, і в мене в навушниках щось грає…”це як звук барабанів у грудях, цей ритм задає нам дощ…” – бачите, ні секунди без цитат не тему чогось. І, власне, є в мене ще одна слабкість – генерувати ідеї з приводом і без. У голові споконвічно щось крутиться у тому, що можна зробити, чи реалізувати. Рід моєї діяльності не зовсім відповідає моїм бажанням, можливостям, першоприйшли голову чомусь, де можна використовувати цю навичку, але якщо раптом щось потрібно придумати я завжди “за”. І ось натрапив я на конкурс, присвячений збору коштів на новий альбом Princesse Angine, про який я писав  тут . Суть полягала в тому, щоб придумати ідею мерчу для акцій на Планете (яка краудфандингова платформа). Все, що було потрібно написати свою ідею в коментарях.

Зроблю відступ – я людина справи. Ні, над планом “сказав – зробив”. Це теж, але наприклад є ситуація, що відбувається якась акція, або ж конкурс. Або ж просто лоток із квитками стоїть. Я можу свідомо не брати участь, не купувати квиток і взагалі забути про це все, тому що по життю будь-які мої спроби будь-де виграти закінчилися нічим. Завжди було цікаво, як же це щось ось так ось отримати. І це сталося!

Я запропонував кілька ідей (на мій погляд банальних), але все ж таки одна з них була актуальна, а саме – акція у вигляді паличок барабанщика. Я згадав, що часто на рок-концертах наприкінці виступу барабанщик кидає свої палички у натовп (брутально звучить), а там уже кому пощастило той і одержав їх. Але в моєму випадку я не знаю, коли я зможу потрапити на концерт колективу, а палички хотілося б. І ось я озвучив цю думку, і через деякий період після виявив таке:

Ви запитаєте “а при чому тут Дмитро Митрофанів ти ж Руся”, і я скажу – так, яж Руся, але не скрізь 🙂

Альбом вийшов мало не в строк, планувалося що крім паличок (щоб був сенс відправляти, бо пересилати треба було з РФ, а там все складно, як відомо) я візьму ще два альбоми (адже приємно відчувати, що у мене на всю країну чи мало не в єдиної людини будуть обидва альбоми групи, які неможливо де-небудь купити в магазині). Тому свій ніштяк я отримав трохи згодом, але тим приємніше було його отримати (так-так, я та людина, що сплатить за два диски, а потім забуде про те, що взагалі їх замовляла). Жартома прив’язав це до того, що з переїздом (крім загальної слави як одного із співвласників триколісного електровелосипеда) я став ще й у конкурсах вигравати, але це швидше приємний виняток 🙂

Коли замовили диски, виникла ідея зробити таки стелаж (крім вінілових платівок) ще й під диски, і часом ставити їх програвати. З тим же, що до мене прийшли ще й палички, і зовсім з’явилася ідея воскресити свої спроби навчитися на чомусь грати. Неважливо, гітара, барабани, чи ще щось… головне реалізувати свою давню мрію, адже зараз у моєму житті настав період, коли хочеться реалізовувати те, про що колись лише мріяв 🙂

Навіть у таких невдах як я (я зазвичай закликаю нас “дачниками”, щоб не було депроприставки “неу”), як бачите, іноді бувають перемоги в конкурсах, тим більше приємних. Частка істини є в тому, що якщо нам чогось сильно хочеться або ми у щось сильно віримо – обов’язково нам пощастить, а значить беріть участь, вірте, і знайте, що одного разу “одним з” станете саме ви!

1 коментар до “Коли тобі сказали “Так!”. Перша перемога у конкурсі за 28 років”

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Відкрийте більше з Only for Us

Підпишіться зараз, щоб продовжити читання та отримати доступ до повного архіву.

Продовжити читання