Міні-відгук про міні-поїздку (звіт про покатушки на триколісниках)

Кілька днів тому наше триколісне вело-життя набуло нового витоку, адже ми зважилися поїхати в міні-подорож по найближчих селах. Що з того вийшло? Читаємо далі 🙂

Погода була чудова, святковий неділя, працювати не можна … що потрібно робити? Правильно! Відпочивати! 🙂

Коли ми збиралися в поїздку написав наш друг Паша і до нашої скромної компанії з двох їздців (Сашка на триколісному електровелику (так-так, він уже з моторчиком, як Карлсон!), я на своєму Town & Country і Паша на своєму гірському ).

Їхати вирішили Мирогощанським напрямком (одне з основних у наших реаліях) до…куди ноги нас довезуть. У межах розумного природно. До цього моменту за межі Дубна ми велосипедами не виїжджали, тому можна сказати, що це була наша перша поїздка кудись у цілому. Взявши мінімум речей ми вирушили в дорогу.

Дорога подекуди з ямками, місцями нормальна. На триколісному велосипеді трохи складніше об’їжджати ямки, але в цілому, якщо пристосуватися, нічого страшного. У плюсах загадкова для мене (не зрозумію, це від пружин під сидінням або від наявності двох коліс ззаду) амортизація дозволяє їхати на триколіснику з більшим комфортом, ніж на тому ж гірському велику (навіть не дивлячись на відсутність у мене амортизаційної вилки). Є кілька доріг, що ведуть до лісу, куди ми поки що так і не дісталися (ну нічого, всьому свого часу). Перше село на нашому шляху було Мирогоща. Хоча населення села трохи більше, ніж у нас, за рівнем розвитку там все трохи капітальніше, є пристойних розмірів магазин з усім необхідним, є коледж (аграрний, якщо пам’ять не зраджує), парк, яким ми прокотилися, іподром (на жаль, не особливо працює , кажуть там взимку роблять скульптури з льоду). До речі іподром має місце іменоване нашою мовою “закидкою”, що стало приємною несподіванкою (так-так, знаю, дивно звучить). Є велике озеро, але цього разу ми поїхали трохи іншим маршрутом, тому на відео (яке буде наприкінці посту) його не було. На іподромі ми вирішили пограти у фрісбі (відомий у наших краях як літаючий диск) щоб розім’ятися трохи і з користю провести час. Відпочивши ми рушили далі. На іподромі ми вирішили пограти у фрісбі (відомий у наших краях як літаючий диск) щоб розім’ятися трохи і з користю провести час. Відпочивши ми рушили далі. На іподромі ми вирішили пограти у фрісбі (відомий у наших краях як літаючий диск) щоб розім’ятися трохи і з користю провести час. Відпочивши ми рушили далі.

Наступним за нашим маршрутом було село Липа. Тут все простіше, принаймні основною дорогою нам не вдалося зустріти навіть магазину, що викликало якесь здивування в плані того, де люди купують продукти. Дорога на цій ділянці була дуже непоганою, машин мало, те саме почуття, коли ти колесиш десь по просторах країни, і все, що тебе цікавить це дорога, що йде прямо за горизонт. Десь на полях пасуться корови, видно ліс…це складно передати словами всі пейзажі, що ми там спостерігали.

За цим селом ми вирішили поїхати трохи далі. А далі в нас був Костянець. По маршруту на нього ми натрапили на чарівний відрізок дороги, який нагадував швидше за картинку. Машин майже не було, дорога без ямок, і вона страшенно рівно йшла в далечінь. Це ідеальне місце для фотосесій біля дороги. Місце ми обов’язково запам’ятаємо і думаю ще раз повернемося саме туди. Там же ми натрапили на збиту кимось мишу, яка не особливо розуміє, що взагалі сталося. Прибравши цього чудика з дороги і засілившись по саму немогу ми поїхали безпосередньо в село.

Потроху наставав вечір, тож доїхавши до кінця села (і побачивши гору, а також почувши слова Паші, що далі за нормальну дорогу немає) було прийнято рішення на тому і завершити свій перший маршрут по окрузі. Дорога назад була в чомусь легшою, бо було зрозуміло скільки залишилося їхати, та й загалом якщо ми туди їхали здебільшого під гору, то назад багато місць було з гори, де можна було чудово розігнатися. Сашка летіла на моторі попереду, ми ж намагалися її наздогнати, що вдалося лише коли нарешті закінчилася єдина гірка, що є на тому відрізку.

Сумарно довжина маршруту становила 24 км. Чи багато це чи мало? В Одесі на моїй пам’яті найдовший маршрут складав близько 14-15 км. З тим, що наш середній темп становив 12 км/год, маршрут міг бути і довшим, якби не наставав вечір і не треба було їхати додому. Поїздкою залишилися задоволені, а далі слідує міні-фотозвіт про поїздку 🙂

А ось і відео самої подорожі! 🙂

2 коментарі до “Міні-відгук про міні-поїздку (звіт про покатушки на триколісниках)”

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Відкрийте більше з Only for Us

Підпишіться зараз, щоб продовжити читання та отримати доступ до повного архіву.

Продовжити читання