Ні

Постів немає. Часу немає. Друзі?..

Весна гарний час з точки зору того, що все розквітає, стає теплішим (і хочеться жити вічно, та десь прогадав, агась). Час мінливих настроїв і…посадок, а після зборів, залатування дір, дороблення справ. І здається вона тільки закінчилася, а вже майже середина літа, і ти розумієш, що деякі ти не доробив (хах, виправив помилку, написав доробки дір). Візьмемо циклічність? Завжди можна щось під неї підвести, маючи чітке бажання виправдати деяку х…ню.

Питання все частіше не потребує людей, благо їх тут вистачає і я гордо можу заявити, що в мене коло спілкування за межами моїх робіт вище. До певної міри це дозволило стати мені асоціальнішим з погляду ведення обов’язкових “звітів”. Не важливо, чи для себе, чи для когось вони більше були.

“Мы не можем похвастаться мудростью глаз
И умелыми жестами рук,
Нам не нужно все это, чтобы друг друга понять.
Сигареты в руках, чай на столе – так замыкается круг,
И вдруг нам становится страшно что-то менять.”

Ми стали вести діаметрально протилежний блог (так-так, ми) не зазначений якось тут. Ми багато чого робимо того, що тут не знаходить жодної згадки. Все, що потрібно – воно з нами і в нас. Напевно тому, що минув рік з моменту переїзду, і за рік ми тут побачили маму, яка кілька разів приїжджала, раз друзів, які приїжджали, і на моїй пам’яті все. У таких ситуаціях навіть моє хрінова знання арифметики нагадує, що іноді мінус на мінус дає плюс. І я був би радий почути від деяких людей, у чому плюс того, що у нас з ними мінус спілкування. У чому плюс того, що в нас із ними мінус бажання побачитися. Мінус бажання запитати “як справи?”. Мінус бажання знати, чи все нормально? Усі ці “мінуси на мінуси” дали свої “плюси”, які називаються заміщенням. Пояснюючи не дуже далекоглядним це коли ти заміняєш, наприклад, дитину на кота. Тобто ти переносиш своє сприйняття з того, що ти мав, на те, що ти маєш. У плані людей? Будь ласка. Це коли люди, які ще більше року тому не здогадувалися про твоє існування, з більшою щирістю цікавляться тим, що в тебе сталося і чи потрібна допомога.

“Я вышла сегодня утром
Из дома большой печали,
Моя голова не болит почему-то
И всё ещё на плечах.
А ты умолял остаться,
Если б ты умолял остаться…
То я бы осталась здесь наверняка,
Но твой взгляд мне сказал: “пока!””

Зараз мене засмучує лише той факт, що на цьому сайті з’являється такий кут, як цей пост. Що замість чогось дійсно цікавого та корисного я публікую те, про що хотілося, мабуть, забути. Навіщо ж я публікую цей пост? Як там кажуть…”закон набирає чинності з моменту його опублікування”? Саме для цього.

Я забуду все те, що хотіло мене забути, і залишусь любити тих, що дали себе кохати.

Котика вам у стрічку, благо він вміє цінувати те, що в нього є (так-так, мій набір свердл, що ще!)

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Відкрийте більше з Only for Us

Підпишіться зараз, щоб продовжити читання та отримати доступ до повного архіву.

Продовжити читання