Підведення підсумків…

Навряд чи це буде якимось глобальним підбиттям підсумків.

Просто спочатку думалося написати про те, як минув рік, але я так і не зібралася з думками з цього приводу.Здається, що в цьому пості я вже торкнуся не зовсім підсумків року, а скоріше просто своїх роздумів. На даний момент у мене напевно один з найгірших станів, який я могла собі уявити – огидне самопочуття (я просто не можу вилізти з ліжка) та до цього приплюсовується ще й такий самий настрій. Якщо сказати просто, то я мабуть зараз відчуваю не що інше як депресію, у її повній красі. Думки з’являються якісь не райдужні, швидше неспокійні і сірі, і я ніяк не можу придумати як витягти себе з цього стану. Сама дивуюся, що раптом мені захотілося і змогло написати пост. А взагалі, повернемося до тематики цього “епосу”.

Замислюючись над тим як минув рік я прийшла до думки, що описувати якісь конкретні моменти не має сенсу, це буде напевно перший рік коли я все, що відбулося, не розкладатиму по поличках. Я раптом зрозуміла, що коли все добре, це просто не має ніякого сенсу. Звичайно, за рік багато що сталося, змінилося, що здається це було більше ніж за один рік, але… Думаю, я зупинюся на кількох моментах. Першим із них буде моя творчість.
Мені подобається дивитися на кінцевий результат моїх робіт, представляти заздалегідь якими вони будуть черпати натхнення і ретельно підбирати матеріали. Тільки ось сидіти і постійно щось робити не вистачає. Вірніше навіть не так, мені подобається процес створення, але я завжди думаю, щоб кінцевий результат був комусь потрібен, а не складався вдома. Але тут виходить замкнене коло, щоб у мене було більше навичок і різноманітності моїх виробів мені треба більше працювати над ними, але щоб створювати щось мені потрібен найменший до них інтерес, щоб він підганяв мене йти далі. Відповідно і виходить, що немає попиту немає роботи, немає роботи і немає попиту. Треба вибирати іншу стратегію для розвитку своїх навичок і зовсім іншу мотивацію, інакше виходить, що мене моє хобі нікуди так не приведе. Проаналізувавши все це, я все ж таки вирішила, що треба розвивати свою творчість, не можна стояти дома. Можливо пробувати інші техніки, матеріали, відточувати свою майстерність і не дивитись ні на що. Мабуть, як тільки полегшує небагато, закінчуватиму розпочаті проекти і йтиму далі. Не хочеться все-таки гаяти час, поки воно є.
Ще до нового року в мене була купа різних ідей і стільки планів, я все так старанно тримала в голові, поки там не оселилася ця депресія. Тепер, мабуть, треба починати все спочатку.

Другим моментом мені хотілося б виділити велосипед. Так, я тут уже писала про те, яке це для мене досягнення. Це все ж таки перший мій особистий вид транспорту та емоції пов’язані з цим нічим не передати. Тим більше, що за кермо автомобіля я не дуже й хочу сідати, тільки якщо це буде вкрай необхідно. А ось великий був і транспортом, і розвагою, і спортом. Але на мій величезний жаль, за деякими обставинами, я не зможу на ньому кататися досить довго. Тому мені залишається тільки вдаватися до мрій і спогадів про наші милі поїздки. Як вітер розвиває волосся, як набирається швидкість, що так можна доїхати куди завгодно! Стільки поїздок ще хотілося зробити, але життя не передбачувана річ, і ці велосипедні прогулянки доведеться відкласти на невизначений термін.
Третій момент, який я хотіла виділити найважливіший не лише минулого року, а й мого життя. Того року було 2 роки тому що ми разом. Здавалося б це зовсім не велика дата і напевно не варто навіть звертати на неї уваги, але … Я не вважаю що це мало, так само як і не вважаю що це багато для відносин. Просто в один момент ти раптом замислюєшся що вже цілих 2 роки ти поряд з однією людиною, ви разом сумуєте, переживаєте, радієте. І дивлячись на те, скільки часу ви провели разом, скільки у вас спільних спогадів, планів на майбутнє і мрій, то ці 2 роки здаються дуже довгими. Але в той же момент ти розумієш, що це так мало, що всього нічого пройшло з моменту знайомства, стільки ще не зроблено, стільки місць ще не видно, ще стільки доведеться пережити разом. 2 роки ніжності, кохання та взаєморозуміння – все-таки це дуже багато. І це дуже багато важить для мене. Я не вважаю себе особливо сентиментальною людиною, але зараз я з крайнім трепетом належу до наших відносин.
Можна багато про що ще написати в таких собі результатах, але думаю трьох найяскравіших моментів цілком вистачить. Можу тільки додати, що рік закінчився гарною поїздкою (не дивлячись ні на що) до бабусь на північ. 10 днів відпочинку та морального перезавантаження завжди йдуть на користь.

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Відкрийте більше з Only for Us

Підпишіться зараз, щоб продовжити читання та отримати доступ до повного архіву.

Продовжити читання