Поїздка на Острів. Крізь вогонь і мідні труби. 13.10.2019

Коротенька доповідь про нашу першу за довгий час подорож селами. Що змінилось за рік? Про це і розповім 🙂

Рік тому у нас була подорож на триколісних роверах у бік села Липи і Костянець. Прочитати про неї можна тут, сьогодні ж я розповім про те, що цікавого було на цей раз.

Ідея поїхати виникла буквально на днях. З коліном в мене все ті ж трабли, відповідно до серйозних покатух я не готовий, а цей маршрут мені здавався найбільш легким з точки зору “поїхати, щось пофоткати”. Їхати вирішили вдвох з Сашкою, тому що самі не дуже розуміли що то буде. Спочатку я думав взяти лонгборд, втім вирішив поки що без нього розвідати обстановку і подивитись що там і як в тих місцях.

Ми жодного разу не були там в іншу пору року, втім знали, як там все чарівно виглядає саме у цей час – коли листя вже жовте, але все ще вісить на деревах. Захотілось знову нирнути у минулорічну казку і проїхатись цими місцями. Наш маршрут простягався через села Мирогоща, Липа, Костянець, Боцанівка і далі у бік села Острів. Свого часу саме в цьому селі ми знайшли собі можливий варіант будинка для переїзду, тому було цікаво, що саме ми упустили, вирішивши переїхати не туди. Це була така собі ідея-фікс на сьогодні – доїхати в те місце.

Дорога в нашому рідному Рачині не дуже змінилась з того року, а місцями стала тільки гірша. Втім чи були нам страшні якісь там ямки? Тим більше з тим, якою знатною була наша ціль. І ми поїхали далі. Насправді цікаво ось так подорожуючи переминати за день кілька населенних пунктів. Зазвичай люди без явної звички не їздять за межі свого села. Місцеві люди в будь якому селі дивуються тому, що ми просто так у вихідний день збираємось і кудись їдемо. Нажаль зараз поїздки рідко відбуваються, втім за час що ми катались по різних селах встигли зустріти багатьох різноманітних людей, кожен вітається, цікавиться звідки ми і куди їдемо, часто питає про ровери на яких ми їдемо (не всі звикли, що можна подорожувати на фетбайках і триколісних роверах, втім ми доводимо зворотнє своїм прикладом). Ти не знаєш що буде цього разу, але завжди відбувається щось цікаве, і вже заради цього варто кудись їхати.

Мирогощу ми проїхали швиденько, в парку на цей раз вирішили не затримуватись, бо там ми більш менш все вже продивились, і найцікавіше було попереду. Наше улюблене місце знаходиться між селами Мирогоща і Липа. За рахунок того, що основний транспортний потік їде через Мирогощу/Варковичі, а з села Липи (принаймні у неділю) мало хто їде у бік Дубна, цей відрізок траси можна сказати без машин (тобто машини бувають, але не більше 1-2 за пару хвилин). Враховуючи добру якість асфальту це непогане місце для тих, хто бажає покататись, наприклад, на лонгборді. Також цікавим місце буде і для людей, що хочуть фотосессію на тему американської “дороги внікуди”, бо по сама по собі дорога тут рівна і нагадує шосе з фільмів. Більш детально можна побачити на світлинах 🙂

В тому році ми були, коли там було видно залишки від тикв. Мабуть в тому році саме тикви вирощували на цьому місці. В цей рік там росли соняшники, і на данний час в більшості своїй залишились лише штурпаки від них. Думаю літом тут теж було кайфово, але мені і нинішній антураж дуже сподобався, то ж я не зміг собі відмовити в тому, щоб зробити тематичні світлини. Одна з них, якраз таки, стала фото цього дня. Наробивши фоточок поїхали далі, бо ж наша дорога ще не скінчилась.

Липи невеличке село, то ж швиденько його проминувши ми направились у бік села Костянець. Останній раз наша подорож на ньому і закінчилась, бо вже темнішало, а треба було повертатись додому. На цей раз все трішки по іншому було розраховано, тому нас ніщо не зупиняло для подальшої подорожі. На виїзді з Костянця ми виїхали на пагорб. Сашці на її трикольосному ровері це було важче, мені ж більш менш нормально, бо рідко можна зустріти місце, де я буду нездатний проїхати. Пейзажі були непогані, там ще побачили міні-кар’єр, в котрому скоріш за все куча дірок-гнізд птахів (інтернет підказує, що це гнізда ластівок, втім точно не підкажу).

Завжди цікавіше їхати саме туди, де тебе раніше не було. Все що було далі по маршруту для нас було загадкою, а враховуючи той факт, що Гугл цих місць не знає і немає хоч якихось фотографій цієї дороги, можна сміливо казати що їхати довелось наче в темряві. Справа в тому, що далі дорога часткого з бруківки, по якій відносно важко їхати, тому з варіантів поїхати глянути що там далі, або розвернутись ми вибрали, звичайно ж, поїхати далі! І не прогадали. Якщо проїхати певну ділянки, далі починається звичайний асфальт. Ну як звичайний…ям багато, але їхати стає краще. Трішки від’їхавши від Костянця з лівого боку є гарненьке озеро. Дивлячись на кількість автівок біля нього – популярне серед місцевих жителів. До озера було б цікаво спуститись, але ми тут не останній раз, то ж відправились далі вивчати маршрут. Ближче до села Боцанівка дорога стала трішки кращою і вже цілком можна було їхати. І хоча тут краєвидів на озера чи якісь гарні поля вже не було, їхати було цікаво через гарноту різнокольорових (зелених, жовтих, червоних) дерев. Ціль не була досягнута, і поїхали ми ще далі.

Зліва від нас було величеньке (за розмірами) село Листвин. Цікаво б було побачити і його, але дорога вела нас прямо. З правого боку ми зустріли якусь стареньку ферму, котра скоріш за все зараз в якомусь вигляді працює, бо не дивлячись на стару кладку цегли, сама споруда була вкрита відносно свіжою бляхою. А ми все ближче доїжджали до села Острів. На самому під’їзді до села є гарненько оформлене озеро. Поряд декілька хат, і скоріш за все люди облагородили це місце під себе, бо ростуть молоді ялинки, тай сам по собі став дуже гарно виглядає. Місце в цілому дуже душевне, той випадок коли хочеться просто приїхати сюди і посидіти біля води. Територія навколо відносно невеличкого озера дуже чиста, немає заростів камиша чи трави. Ним просто не намилуватись. З правої сторони пасли корів. Я звик, що зараз рідко де можна побачити більше ніж пару корів, а тут їх було десь близько 20-30 голів. Досить багато для цих місць. А ми вже майже доїхали.

З правої сторони від в’їзду в село Острів є кар’єр, наскільки пам’ятаю з крейди. А зверху ростуть дерева. Дуже гарна місцина, тим більше що вона знаходиться на пагорбі. Мабуть взимку десь тут на санчатах катають багато дітлахів. Саме ж село досить гарне. Не в останню чергу, тому що дорога в ньому принаймні там де ми їхали зі старенької бруківки. Тут багато таких сел і місць, де дороги не бачили асфальту. Втім саме тут колорит бруківки і високих дерев у людей робить це місце дуже гарним. Нажаль проїхавши 19 км в мене все ж таки знову почало нити коліно, а це значило що потрібно повертатись додому, бо ж рівно стільки треба було проїхати назад, і дороги не всюди добрі. З гарних новин для туристів – саме в селі Острів є один (єдиний на нашому маршруті не враховуючи Мирогощі?) магазин, де можна придбати воду чи якісь харчі. Магазин працює з 9 до 19 години, в тому числі у неділю, то ж якщо ви десь поруч і хочеться попити – магазин розташований неподалік від в’їзду зі сторони Дубна, буквально кілька сотень метрів. Затарившись водою з крекерами і трішки перекусивши шлях наш простягався назад – додому.

Зворотній шлях був швидший, бо вже не треба було зупинятись кожні пару сотень метрів і фотографувати гарноту. Знімків було зроблено досить багато, бо тільки в мене було 267 фото, а Сашка теж фотографувала. Нам обом хотілось хоча б у такому вигляді забрати частинку цього всього із собою. Втім і без того було те, що забрали з собою. З поля взяли один соняшник, котрий залишився після комбаїна на харчі для пташок (не переживайте, окрім того що ми забрали там їх було ще багато), а такош у Сашки в кінці шляху зламались окуляри. Втім цей не дуже приємний факт ніяк не вплинув на настрій від подорожі, і назад ми їхали дуже задоволені тим, що неділя в нас відбулась на славу. В Мирогощі заїхали за пивом з ніштяками, щоб відсвяткувати цей знатний день. Час від часу доводилось зупинятись щоб коліно відпочило, втім я себе почуваю досить добре, і ні, коліно не стало причиною, через яку я закинув ровери як варіант траспорта і пересів на мопед.  Навпаки, хочу поставити мотора ще й на свій, і тоді вже точно без якихось проблем ми зможемо подорожувати на відстані навіть більші, ніж катались до того.

Як співав Вакарчук – “Осінь тепла як весна”, принаймні сьогодні вона була саме такою, що дозволило нам дуже приємно провести час. Сподіваюсь це не останній осінній пост на тему подорожей, бо в нас ще буде поїздка у бік Варковичей, то ж думаю теж поділюсь і історією і світлинами. На цьому все 🙂

Переглянути більше фото з подорожі можна за посиланням http://photos.in.ua/index.php?/category/29

Відео з подорожі

Author: revolytion

Тут могла быть ваша реклама ^-^

Добавить комментарий