Часом вмирають боги.

дитини немає…чи легше від того, що з кимось поділився? Не особливо…якомога ближче став саундтрек що першого, що другого Макс Пейна, і частково історія…

позавчора я дізнався, що у мене мертва дитина, вчора я дізнався, що він помер 5 тижнів тому і був весь цей час в утробі, а ще вчора дружину поклали в реанімацію…за один день в порожнечу полетіли 200 у.о. і невідомо скільки ще потрібно. Але питання навіть не в грошах, а в людях, а точніше в тому, що відгукнулися по суті ті дві людини, в яких мені особливо не варто було сумніватися. Деякі звичайно не знають і таке інше, з іншого боку їх незнання безпосередньо пов’язане з їхньою незацікавленістю станом що дитини, що її…хоча всі давно чудово знали що вона вагітна…і ніхто по суті і ніколи не цікавився цим усім…а навіть ті хто що -або знав не виявили хоч якихось почуттів співчуття. Я знаю, що це дуже переломний момент у наших життях. Знаю, що деяких людей не зможу більше сприймати через це, про деяких взагалі доведеться забути. Просто тому що за наявності що у мене що в неї хоч якихось, але все ж таки людей з оточення, реально запитали що трапилося і як справи 2 людини.

Мені завжди було начхати на те є підтримка і хтось допомагає чимось чи ні, т.к. мій часом пробивний характер навчив мене, що сподіватися можна тільки на себе і вирішувати всі свої проблеми самому, бо крім тебе самого ти нікому зі своїми проблемами і не потрібний. Навіть коли в тебе перша ще ненароджена дитина мертва, а дружина в реанімації.

І знаєте що найнеприємніше…при тому що інтересу до цього всього майже ні в кого немає, я впевнений що будуть деякі люди які будуть раді тому, що у мене не буде дитини…дивно, правда?

І так…у неї померла мама, у мене тато…і мабуть єдина втіха яка я для себе знайшов, що ця дитина з ними…що у них все-таки, нехай і “там”, але буде внучка…тому що якщо не вірити хоча б у таку дрібницю, в яку я завжди вірю, що всі люди туди потрапляють, значить життя, яким би воно не було у тієї чи іншої людини нічого не варте, якщо далі людина просто зникає.

Сьогодні мені снився сон…що я був у реанімації в неї, все бачив…що все краще стало, що її все ж таки переводять кудись у більш тривожне місце…ще снилася вулиця…дощ…під целофановим кульком висить на дереві сидить маленьке кошеня і “Плаче”. Я його покликав до себе, але він трохи пробіжить і назад. У результаті підбіг, але заліз у кульок з водою і ніби тоне. Я його дістаю звідти, але він від мене тікає…беру знову на руки, але він ніби видирається від мене, хоча сам щойно нявкав як буває коли загубився. Як було з тим дрібним якого ми підібрали…можливо коли у нас були що Варя, що Фанька, потрібно було прислухатися до деяких “знаків” і бути обережними з усім цим, тому що їх обох не стало з дивних причин…але в цілому яка вже різниця…

“Іноді вмирають боги – і права немає більше вірити
Часом замітає дороги, хрестом забивають двері
І сохнуть ключі у пустелі, а вибух вражає сушу,
Коли вмирає богиня, коли залишає душі
Вогонь пожирає стіни, і храми стають порохом
І рухаються манекени, не ведуть страху
Крокують полки по іконах безглуздим рівним клином
Тепер більше вірять погонам
і ампулам
з героїном Так йди і твори, що треба, не бійся, ніхто не покарає Тепер нічого не свято … “(С) Я. Дягілєва

Відкрийте більше з Only for Us

Підпишіться зараз, щоб продовжити читання та отримати доступ до повного архіву.

Продовжити читання