Три роки після переїзду. Політ нормальний?

Захотілося наштопати звіт, але не за результатами, а за особливостями. Що змінилося?

Коли робиш звіт за рік, ти підбиваєш деякі внутрішні підсумки того, що взагалі сталося за цей період і як воно на тебе вплинуло. Але який звіт може бути за три роки? Що ви скажете про свої останні 5 років? Якими ви були десять років тому? На ці питання важко відповісти, і я також не збираюся цього робити. Але що, якщо порівняти перший рік перебування в іншому середовищі та третій? Спробуємо?

Перший рік запам’ятався сумбуром, другий спробами розібратися в тому, що ж не так і що слід поміняти, до третього року ти вже плюс-мінус окліматизувався і починаєш розуміти, що тобі потрібно і як це має бути. Після переїзду хотілося зробити ось усе й одразу. Але коли берешся за це “все і відразу” єдине що виходить “відразу” це зрозуміти, що нічого не вийде так, як тобі думалося, і на все потрібно планувати бюджет та сили. Найдурніше це намагатися урватися за всім, що тобі незвично. Працювати через силу, бігати як ужалений, прагнучи все зробити як треба. І це твоя помилка.

Обростаючи технікою, знайомствами та розумінням, що тобі потрібно, ти починаєш більш упорядковано вирішувати питання, які виникають у процесі справи, закінчуючи всі справи до часу. Техніка не дарма стоїть на першому місці, на цьому пункті і зупинюся насамперед.

Потрібно бути готовим до того, що все, що тобі буде потрібно, ти повинен знаходити і обзаводитися ним сам. З цієї точки зору якщо немає машини, то триколісний велосипед буде в списку best buy на першочергові покупки, оскільки позбавить проблем “як дістатися” і “коли ходять маршрутки”, а також від хворої спини (не всі продукти можна виростити на городі) та можливості без проблем швидко метнутися у те чи інше місце. Коли ми переїжджали, нам першочергово хотілося, щоб відділення Нової пошти було на відстані до 2.5 км. Щоб туди можна було пішою ходою дійти. Зараз, до карантину, часом ми їздимо на відділення, розташоване за 4 км від будинку і це не особливо відчувається, тому що у нас є персональний транспорт. Навіть без мотора – триколісник це найкраща покупка, яку тільки можна уявити, якщо у вас немає прав і машини/мопеда.

Не дивлячись на те, що переїхали ми з великого міста, руки та спина чудово знають, що таке перекопати ділянку вручну лопатою. Саме через цей пункт мені захотілося написати статтю, щоб ви дізналися/зрозуміли, що приватна садиба це не так і складно, якщо підійти з розумом. З придбанням мотоблоку та мотокоси життя змінилося кардинально. Замість витрати близько тижня на посадку городу на ту ж роботу йде один максимум два дні. Ця кардинальна різниця дозволила розподілити час як на інші справи, так і відпочинок від роботи.

При переїзді нам хотілося більше землі, і все це вилилося в те, що на досить великій частині з доступної нам землі росла трава. Цього року ми віддали сусідам пару ділянок під посадку (дві ділянки, сумарно близько 12 соток), що дозволило нам не думати про те, як прибрати траву на тих ділянках і під що їх можна використовувати. До того ж обидві ділянки завжди будуть доглянуті і голова не вболіватиме за те, що вони простоюють без діла.

Пам’ятається ще з виноградом та його аркою у перший рік була купа питань, планів та проблем. Я хотів тоді переробити арку, зменшивши її вдвічі. У результаті, як кажуть, немає нічого більш постійного, ніж щось тимчасове – тому арку як зробив тоді зменшеного розміру так вона і залишилася умовно не завершеною, але в такому вигляді з неї принаймні зручно збирати врожай, та й виноград дозріває значно краще, ніж на тій арці, що була спочатку. Хоча вино з того винограду, який було зібрано в рік переїзду, досі стоїть у льоху і чекає свого часу.

Повертаючись до питання мотокоси та догляду за ділянкою – через три роки я сподіваюся, що мені все-таки вдасться впоратися з тією частиною ділянки, що я планував облаштувати як садок, і стежити за тим, щоб трава на ньому була відповідної висоти. Цієї весни ми вирішили питання зайців та обгризеної кори на наших деревах, обгородивши дерева металевою сіткою. Хочеться вірити, що це дозволить деревам вирости до тієї висоти, коли їм будуть не страшні ці звірі і на той час у нас у тому чи іншому вигляді буде якийсь паркан, завдяки якому вони будуть захищені від цього всього.

Рік переїзду збігся з високим урожаєм абрикос. Ви знаєте, що таке переробити 20-25 кг абрикосів? Це навіть не одне дерево, це врожай за пару днів з нього, а у нас цілих 5 дерев абрикоси і все, добре в різний час, вирішили дати врожай. Ми крутили компоти, роздавали їх тим, хто приїжджав, робили варення. Це був у певному сенсі жах жахів нашого життя. Для прикладу минулого року абрикоси плодоносили протягом цілого місяця (від перших плодів і до останніх зібраних), і ми щось щось робили. Актуальним придбанням у цьому плані стала сушка для фруктів, якою ми обзавелися спочатку однією, а торік докупили ще одну. Їх вистачило для того, щоб своєчасно сушити наш урожай, який благополучно був розпроданий у такому вигляді ще кілька місяців тому. Цього року абрикос також обіцяє бути чимало, але ми вже знаємо,

Те нечисленне, з чим ми поки що так і не змогли впоратися це вчасно запасатися дровами. Зараз у нас у дворі лежать ще не розпиляні дрова, які були привезені перед зимою. То часу нема, то погода не дозволяє. І таким чином у нас дрова заготовляються безпосередньо перед самим сезоном опалення або просто в нього. Але димар ми вже цілком здатні почистити самі завдяки тому, що в тому році, коли зірвало шифер біля будинку, я встиг придбати страхову систему, що дозволяє мені без проблем і зайвого страху лазити по даху будинку, виконуючи всі необхідні роботи. Згодом я звик довіряти її роботі і не дивлячись на свій страх висоти, без проблем можу займатися будь-якою роботою як мінімум на висоті нашого будинку.


Підбиваючи деякі підсумки – список далеко не повний і за ці три роки у нас трапилося багато всього, чого ніколи не трапилося б за життя в квартирі. Події з людьми, будинком, тваринами та інші життєві ситуації в чомусь наповнили наше життя змістом, коли в тебе є якась турбота про когось та розуміння, що є справи та завдання, які вимагають виконання, але які робляться тобою радше на радість , ніж через призму “ну коли це закінчиться”. Так, часом ти втомлюєшся від певної одноманітності тих справ, що на тебе навалюються, але через час настає інший період і ти вже думаєш про зовсім інші речі.

Буквально рік тому я думав про те, що живучи в квартирі нам було б набагато простіше, оскільки весь той час, що у нас займають ті чи інші справи, ми могли б витрачати тільки на себе. Але що таке марнування часу на себе в квартирі? Сидіння в інтернеті? Перегляд роликів? Читання книг? Карантин, який все ще продовжується, показав багатьом людям, що навіть маючи купу часу вільного від роботи, вони не здатні щось нове пізнати чи вивчити і якось реально з користю витрачати доступний час. І що все їхнє життя здебільшого відбувається виключно на роботі, в колективі, за межами бетонної коробки.

Саме карантин показав різницю того, як живеться у приватному будинку та як живеться у чотирьох стінах, бо особливо явних обмежень окрім як похід у магазин у масці, у нас особливо й не траплялося. Є свій транспорт, є запас продуктів, є можливість вийти на свіже повітря та зайнятися своїми повсякденними справами, до яких ти звик. Саме карантин показав всю красу життя у приватному будинку. А решта всіх дрібниць, з якими цілком потужно впоратися з тими знаннями, які ми отримали за ці три роки життя поза зоною комфорту. Чи навпаки в ній? Нехай кожен вирішить це питання сам.

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Відкрийте більше з Only for Us

Підпишіться зараз, щоб продовжити читання та отримати доступ до повного архіву.

Продовжити читання