Низка подій…

Сьогодні я хотів би поговорити про “події”, які від нас не залежать, але які часом трапляються поспіль.

Насправді “подій” не зовсім те слово, але затьмарювати заголовок словом “смерть” не хотілося, тому що в цьому блозі і так часто мелькають похмурі пости. Я хочу поговорити про те, що сталося за останні півроку.

Так уже повелося, що найважчими в плані таких речей є високосні роки. Мій досвід підказує, що це не завжди так, зокрема, згадуючи поточний рік.

Сьогодні мені повідомили про те, що не стало однієї доброї людини. Пара прожила разом більше 50 років, жили душа в душу, і це одна з тих пар, коли ти бачиш що люди люблять один одного навіть через півстоліття, і це було щось неймовірне для мене. Дуже дивне для нашого часу. Як завжди (в більшості випадків) людини не стало від раку … не стало дуже швидко за моїми мірками і лікування вже не допомагало. Важко знайти ті слова, які змогли б якось пояснити людині по той бік телефонного дзвінка справжню величину твого жалю про те, що трапилося, і хоч трохи, але зробити поточний момент легшим. Я знаю, що таке втрачати людей, знаю цінність життя кожного зі свого оточення і знаю, що вся ця цінність для мене є лише порожнім “пшиком” для когось зверху, хто вирішує все по своєму.

Раніше не стало людини, з творчістю якої у мене в житті було багато подій та знайомих людей. Честер Беннінгтон пішов із життя сам і в чомусь я його розумію, через що і немає якогось неприємного відчуття, що він вирішив сам, коли йому “зупинитися”. У чомусь із меншим жалем, хоч і не меншим болем, але переживаєш таку втрату.

Нещодавно не стало і для когось менш значущої істоти, але дуже дорогої для мене – морської свині Лиськи. За її віком їй було “пора”, але в чомусь я відчуваю свою провину, адже щоразу коли мама їхала в село, ми приходили до неї, випускали гуляти, прибирали…і саме цього разу коли нас не було її і не стало…можна багато дорікати те що це через спеку було, але я чомусь впевнений що вона просто занудьгувала за знайомими людьми і її не стало…для мене смерть будь-якого з моїх улюбленців нітрохи не менш значуща ніж коли з життя йде якийсь людина. Немає поділу важливості від того, хто саме уникає мене назавжди. Можливо 2015 у чомусь поставив для мене крапку, і я якось ще більше відсторонився від того, що є ті хто живі, і все більше став сприймати всю історію зациклюючись лише на тому,

Я вже однією ногою не одесит, але події, які відбулися менш ніж тижнем раніше, в Одесі зачепили і мене. І кому в моєму горлі більшою мірою не тому, що дітей уже не повернеш, а тому, що я знаю, що саме в тому місті все пройде через призму грошей, і винні знову залишаться не покараними. Покарають того, хто по суті “перший, хто попався”. І в той же час саме ця ситуація сповна покаже мені, що переїзд був вірним рішенням і в тому місті цінність життя дорівнює розміру гаманця якогось…

Кожна людина має хтось, кого він встиг втратити за прожите життя. У тих “кому під 30” у цьому списку крім бабусь та дідусів обов’язково мають бути ще й кілька друзів чи близьких знайомих. До цього ж віку кількість “домашніх тварин, що не стали”, може і зовсім перевалити за десяток, і не завжди можеш згадати хто з них був самим улюбленцем, адже з часом історія стирає імена, залишаючи лише шматочки спогадів.

А суть посту зводиться до того, що я помітив циклічність. Полягає вона в тому, що смерть не приходить за кимось одним, а обов’язково забирає ще когось із тих, кого ти знав чи любив. І найстрашніший цей час, який іде і протягом якого ти сподіваєшся, що хоча б на рік чи два ти забудеш для себе слово “смерть” і “жалоба”.

Нехай земля буде пухом усім тим, кого не стало, а на небі по кожному горить своя зірка.

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Відкрийте більше з Only for Us

Підпишіться зараз, щоб продовжити читання та отримати доступ до повного архіву.

Продовжити читання