Children of Morta. Сімейний Diablo наступає!

Хочу поміркувати про Children of Morta. Похвалити, пожурити та пояснити, до чого тут взагалі Diablo?!

Чи багато ви знаєте ігор, які були створені розробниками з Ірану? Я один, і це Children of Morta студії Dead Mage . Скажу відразу, мова піде не про черговий diablo-клон, а про самобутню гру, яку один коментатор у Стімі порівняв з “Діабло, в якому персонажі були б родиною”. І в цьому є щось. Але в іншому продукт дуже далекий від Diablo, і далі я розповім вам чим.


Відразу обмовлюся. Я намагався написати красивий і тямущий огляд, але дійшов висновку, що їх і так достатньо в мережі, тому давайте я без зайвої мішури просто поділюся своїми враженнями


Children of Morta це та сама гра, подивившись ролик якої ти замислюєшся про те, що треба її додати до списку бажаного. І ось розпродаж, доступна ціна, ти її купуєш і для тебе відкривається цілий всесвіт. Цей всесвіт з одного боку дуже незвичайний і цікавий, але з іншого створює відчуття якоїсь недомовленості. Гра має як дуже яскраві плюси, так і мінуси, які ми й обговоримо.

Піксельна графіка

Вона тут чудова. Без перебільшення, це той випадок, коли графіка зовсім така, яку ти чекаєш від гарної сучасної піксельної гри. Ти цілком чітко можеш розглянути персонажів, предмети інтер’єру, і при цьому вона не ріже око, а ніби змушує тебе насолоджуватися картинкою. Спецефекти прийомів виглядають красиво настільки, наскільки це взагалі можливо реалізувати в пікселі. Локації також намальовані досить добре.

Тут же трапляються і мінуси – в основному вони пов’язані з тим, що за фактом нам дано 3 типи локацій, 2 з яких умовно повторюються. Якщо порівнювати з Diablo, уявіть, що всю гру ви бігаєте виключно підземеллями. Історія замовчує, що перший рівень візуально дуже схожий з підземеллями першого рівня Diablo, а другий рівень, та-дам, пустеля… створюється відчуття деякого Alien Shooter, де доведеться зачистити простір від монстрів і просто перейти на наступний рівень.

Контент

Під контентом я маю на увазі те, чим нас розважатимуть на рівнях і між ними. Тут відразу ж хочеться згадати наявність кількох міні-ігор, які здатні прикрасити очищення підземель. Ще граючи в Hammerwatch, я помітив, що додатковий контент у вигляді міні-загадок або простих квестів здатні хоч і не надовго, але урізноманітнити геймплей. У випадку з тим же Відьмаком, міні-гра Гвінт взагалі виросла до повноцінної гри. Тут все скромніше – гра на пам’ять, міні-теніс і “мені пощастить”, але в тому чи іншому вигляді це дозволяє злегка відволіктися від основного завдання. Місцями в грі можна зустріти і квести, правда всі вони досить одноманітні і полягають у “проведи хлопчика в шахту” та “включи пару генераторів”. Більш серйозні завдання нам можуть дати члени сімейства, але вони також полягають переважно у грінді предметів.

Пряником з погляду контенту виступають діалоги персонажів між нашими походами рівнями та їхні домашні справи. Перед нами відкривається повноцінний будинок, де кожен персонаж чимось зайнятий. Понад те, вплетення кожного ігрового персонажа відбувається з бухти барахти, а послідовно, у міру нашого проходження сюжету. Це додає деяке відчуття правдивості історії та жвавості персонажів.

Персонажі

Кожен ігровий персонаж є унікальним. Якщо на вкачаному рівні будь-який персонаж розносить у тріски оточення, то на початковому етапі доведеться вибирати, ким краще проходити ті чи інші локації. Кожен персонаж відчувається своїм і має унікальні навички. Тут немає поділу на класи, хоча дуже умовно і можна виділити “лучника”, “мага”, “піроманта”, “танка”, але Сашка грала за кількох чоловічих персонажів, і часом оооооооочень складно було сказати, хто є “танком”, так як рівень смертності вони були приблизно однаковий, тоді як найдрібніший з чоловічих персонажів міг роздавати найпотужніші криті і виживав на ура.

Хоча зброя персонажів і не змінюється, але наявність прийомів і 20 рівнів прокачування (за фактом більше, але на 20 рівні з’являються фінальні навички) дозволяє не особливо акцентувати на цьому увагу. До того ж, з урахуванням кількості персонажів ми маємо повноцінне дерево умінь, унікальне для кожного. Це дуже тішить і ставить гру на одну сходинку із більш дорослими проектами.

ЛОР

ЛОР гри дуже складний. І я говорю це не тому, що історія, яку нам розповідають, залишилася для мене не зовсім зрозумілою. Справа в тому, що частина цієї історії знаходиться в книгах. Книги розкидані по локаціях, що випадково генеруються. Кількість книг та їх знаходження ніде не вказано. Ну…тобто ви зрозуміли про що я? Якщо ні, поясню – ми грали на найбільшій складності, часом часто вмирали, тобто деякі локації проходили кілька разів. Після проходження сюжету, я бігав по стартових локаціях і примудрявся знаходити ці книги з ЛОРом гри, які раніше не були знайдені. Якби я цього не робив, то частинки історії залишилися б мені не зрозумілими, а сама картина була не повною.

Зі зворотного боку – після кожного вдалого і не дуже проходження підземелля, нам часто показують вставки діалогу членів сімейства, які обговорюють ті чи інші речі. Це дуже здорово, тому що сюжет розвивається незалежно від твоїх успіхів у проходженні локацій. Але варто тобі пройти сюжетну лінію, як ця казкова атмосфера випаровується і персонажі перестають хоч щось обговорювати вже через 25 годин гри.

Вороги

Уф…вороги в іграх для мене хворе місце. Їхня різноманітність – погано. Їх немає і вони однакові – теж погано. Але є золота середина. Якщо об’єктивно, складається враження, що кількість ворогів та їхня різноманітність на рівні вирахована за якоюсь формулою. Якби я не знав, що граю в гру, що вийшла рік тому, склалося б враження, що це демо версія гри, де нам показують основні механіки без повноцінного геймплею.

З хорошого – вам доведеться звикати і зважати на кожного ворога. Це не бойовка souls-like ігор, але вміння вчасно ухилитися і уникнути атаки тут дуже важливо і в цьому плані гра на рівень вище, ніж та ж, знову ж таки, Diablo. Є підозра, що тут немає тих часток секунд невразливості після отримання втрат, як в інших подібних іграх, а значить 2-3 ворога можуть вас дуже раптово вбити. Також існує різновид “лютих” ворогів, які за можливостями схожі на міні-босів. Втім, можливо попітніти гра дає тільки на найвищому рівні складності, але тішить факт, що гра підійде як казуальним гравцям, так і тим, хто любить випробування.

Сім’я

Гра за сім’ю тут показана цікавим чином. Прокачуючи тих чи інших персонажів, посилення отримуватимуть одразу всі члени сімейства. Це відбувається за допомогою отримання “сімейних рис”, яких дуже багато. Крім цього ці самі риси дозволяють приходити на допомогу в складні моменти тим чи іншим членам сімейства – хтось поставить манекен, що відволікає, хтось обрушиться ударом з повітря, а хтось дасть щит. Сім’я тут представлена ​​як повноцінний живий організм, що підтримує один одного. Бувають місця, де ми допомагаємо тим чи іншим персонажам сімейства очистити місце від скверни. З іншими ми проходимо підземелля, щоб урятувати людей. Кожен член сім’ї зайнятий чимось своїм і за цим дуже цікаво спостерігати.

Взаємодія персонажів змушує вас вірити у все те, що вам розповідають та співпереживати у тих чи інших моментах. Але з співпереживання тут теж не завжди все добре. Справа в тому, що за 20-30 годин гри рідко можливо закохати тебе в персонажів настільки, щоб ти щиро приймав їхні думки та емоції повною мірою. І тут деякі речі, які створені для того, щоб викликати в тобі емоції, начебто самі кажуть “а тут тобі має бути сумно”. Як приклад – завдання, де тобі потрібно врятувати дівчинку, але твоя допомога нічого не вирішує і тобі повідомляють про те, що не завжди допомога є добре. Особисто у мене це викликало думки у дусі “ну… ви просили допомогти – я допоміг. Тепер ви мені кажете, що я не мав допомагати. Якого біса ви взагалі від мене хотіли?!”.

Боси

Почнемо із того, що кожен бос унікальний. Незважаючи на те, що гра досить коротка, їй вдалося зібрати близько 8-10 босів (точної кількості не пам’ятаю), кожен з яких вимагає ту чи іншу тактику. Проходячи їх по 5-7 колу, ти вже напевно знаєш тактику і складнощів це у тебе не викликає, але перші рази більшість із них змусять тебе не раз померти і спробувати пройти себе кількома персонажами. По босах причепитися особливо і нема до чого, тому за них 10 з 10.

Предмети

Предмети я не дарма виділив в окремий пункт – тут їх є кілька типів, і кожен дає той чи інший ефект. Одні їх разово використовуються, як предмет, даючи вам той чи інший бонус, інші є баффом, що додає особливі переваги, а треті є активними навичками на кшталт турелів або полум’я, що вивергається. До речі, ще з Діабло гру ріднить наявність вівтарів, які ми можемо зустріти в деякій кількості на кожному рівні, і кожен з яких також дає нам той чи інший бонус.

Після Enter the Gungeon мене складно здивувати будь-якими предметами, адже там їх було, на моїй пам’яті, більше ніж у всіх інших іграх, але в Children of Morta головний ухил йде у бік сюжету, а тих предметів, що є більш ніж достатньо на те. кількість часу, який ви проведете у цій грі, щоб скаржитися на одноманітність.


Замість висновків

Проблема мого сприйняття цієї гри полягає головним чином тому, що її хочеться сприймати не як інді-проект, а як повноцінну гру ААА класу. Це викликано не в останню чергу через її довготривалу вартість. Для прикладу, Divinity Original Sin коштує 479 грн, з розпродажу близько 220-230, а Children of Morta коштує 329 грн, а з розпродажу дуже часто в районі 200. Але в той же час гра реально проходить на найвищій складності за 20-. 25 годин.

Чи є у гри реграбельність? Щоб добити досягнення я, в буквальному сенсі, грінділ предмети інтер’єру та гроші, щоб добити досягнення з “прокачування” та “предметів” у домі. Якихось особливо радісних відчуттів від гри після проходження сюжетної лінії я не спостерігав, хоча в тому ж, знову-таки, Enter the Gungeon мені 281 награний годину не видався таким вже довгим, як останній годинник “Морти”.

Якщо ви запустите перший Torchlight, вам, напевно, здасться, що чогось не вистачає. Якщо ви запустите після нього Torchlight 2, то в ньому буде все те, чого не вистачало в першій частині. Я думаю, що цьому проекту не вистачає яскравого продовження, яке б розкрило повною мірою всі задуми, які вклали в цю гру розробники. Гра має безліч цікавих ідей, які реалізовані у зачатку. Ось роблю я магазин, і в розділі “Комп’ютери та комплектуючі” у мене висить один єдиний пункт “Мишки”. Навіщо мені заради одного пункту створювати цілий розділ? Приблизно ті самі відчуття і тут. У грі багато персонажів, дуже ємна система прокачування, бажання зробити гру наповненою будь-якими смаколиками, але в сухому залишку є багато речей, які залишають почуття “вогти” продукту за його ціну.

Пам’ятаєте мій останній огляд про Space Robinson? Я міркував на тему того, наскільки просунулися ігри, співзвучні тим чи іншим боком з ім’ям Alawar і наскільки вони встигли вирости як продукт. За співвідношенням вартість/реалізація та гра виправдала більше надій, ніж ця. Але в той же час я ставлю Children of Morta оцінку 9 із 10 за реалізацію в цілому. Я не порекомендую її до покупки, але якщо у вас є зайві гроші або гра по дуже хорошій знижці – чому б і ні? До того ж гра пропонує чудовий кооператив, про який я забув згадати, але він тут нічим особливим не виділився, щоб про нього згадувати.

В іншому гра дуже і дуже гарна 🙂

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Відкрийте більше з Only for Us

Підпишіться зараз, щоб продовжити читання та отримати доступ до повного архіву.

Продовжити читання