Фотографії з душею. Художник від слова “худо” та Pentax

Спочатку думав написати в Нотс, а потім зрозумів, що текст буде довгим … розмірковування про душевні фото і не тільки

Коли я дивлюся на свої фотографії, зроблені років так 8 тому, я не бачу явного зростання з погляду якості, тому що ніколи не знімав ті ж портрети з погляду серйозності підходу. Найчастіше намагаючись упіймати момент. Зловити щиру радість.

Коли я мав К5-2, при всьому моєму нинішньому невмінні користуватися Сашкіним К5, мені вдавалися (іноді) непогані знімки. Без пересвітів у тому числі. Рівень розуміння фотографії тоді і зараз у моїй коробочці дуже різний. З погляду розвитку творчості я ці 8 років прояб замість навчання. Але і К5-2 мій був проданий, тому що фотографувалося щось рідко, і сенсу в цьому я не бачив, щоб він просто лежав. Той фотопроект, до певної міри, все ж таки зміг відкрити в мені нове бажання займатися фотографією і регулярно щось знімати. Зараз я часто займаюся обмірковуванням того, що б я хотів зняти.

Нерідко з тим же К5-2 ми відвідували концерти, де в напівтемряві робилися знімки, які мені доставляють тим, як вони виглядають. Ось ця ось ISO 1600 і зернистість … мені не завжди подобається глянсова вилизаність картинки. Часом вона лише на шкоду, і ці фотографії, як та що вище, більше передають атмосферу заходу, ніж журнальні фото. Вони передають “смак” місця. Саме вони дають тобі те почуття, яке ти відчуваєш десь там…неподалік сцени…з цими карантинними темами забуваєш, що колись було й так. Легко та невимушено.

Цікаво, якщо задуматися, що місто біля моря може бути як натхненний для всіх твоїх подальших планів у житті, настільки ж і руйнівний, якщо поглянути на всі ті події, що траплялися. Тобто концерт – і в тебе теплі спогади. Але скільки ти знав людей, які пішли у небуття? Чи пам’ятають і чи потрібно, щоб пам’ятали? Це все не про те. Я не знаю, як це, жити десь в Італії. Або навіть ближче – у тих самих горах Карпат. Я не знаю, як це жити у Сибіру. Але я знаю як жити в Одесі, і хоч би яким набридлим не було те саме море – воно однакове. Завжди і скрізь. Але такі події – концерти ці та подібні заходи – вони створювали ту атмосферу більше самого міста…люди, які приїжджають з інших міст, в очах яких ти бачиш якусь, незрозумілу тобі, просто дитячу радість від того, що вони приїхали до МОРЯ… саме так, а не “морку”,

Повертаючись до теми – незважаючи на натхнення, яке теоретично ти повинен черпати, живучи біля моря, натхнення до фотографії він мені не зміг дати. Велике місто з морем та архітектурою.

Я люблю, як дзеркалка вміє знімати в напівтемряві. Збереження деталей всього, що хоча б трохи світле. Адже не дарма Пентакс славився тим, що з нього можна було витягнути навіть найтемніші фото в хорошу якість.

Дійшов висновку, що хоча б експериментально, але хотів би повернутися до Пентакса. Але хотілося б щось свіжіше К5-2, адже той був новий і повністю мій … а після когось він все одно вже не буде “тим самим”, “таким же”, але в той же час страх, що інший буде не так відчуватися і не так знімати.

Я колись, порівняно недавно, писав, що камер має бути рівно стільки, скільки ти можеш пояснити застосування. Чи це було про великих? Можливо… я все так сприймаю. І хоча у мене є Panasonic GX8, вилизанність картинки з якого з погляду різкості і “журнальності” ніколи не буде доступна тим Пентаксам, що я можу собі дозволити принаймні, він також ніколи не зуміє так “в художність”, що давав колись Pentax K5-2.

Є люди, які беруть систему, користуються, обзаводяться об’єктивами, потім переїжджають на іншу систему – я їм заздрю. Щиро. Якщо вони здатні одним єдиним вибором перекрити всі свої хотіли та отримати бажаний результат. У моєму ж розумінні це можна порівняти з тим, що заявляти ніби “у мене є телефон, навіщо мені ще й фотоапарат, якщо телефон вміє робити чудові знімки”.

Смішно, але за ці роки я зміг перепробувати купу систем окрім Кенона та Нікона, які є, як би, “топом”. Але з кількістю негативних відгуків про ті чи інші моменти щодо обох систем я не впевнений, що особливо захочу з ними зв’язуватися.

Макро, фотопроекти, відео – Панасоніки загалом і Panasonic GX8 зокрема з ним впоратися якщо не краще за інших (адже є Олімпус), то як мінімум не гірше.

Компактність, поїздки, зручність – мало хто порівняється за цими показниками з Panasonic GF1/GM1, а перший ще й умовно не шкода (при ціні близько40 у.о. там шкода об’єктив якщо що).

Для художніх знімків у напівтемряві (при свічках, як варіант) та інших подібних експериментів…можливо дзеркалка на кшталт Пентакса буде краще…можливо…

Залишилось знайти 🙂

Ps жарт гумору в чомусь – проблемні камери навіть не потрібно шукати. Багато останніх Пентаксах була проблема з діафрагмою і соленоїдом (якщо пам’ять не зраджує) – тобто. “будь-який з” буде апріорі “моїм”, тому що його доведеться відразу ремонтувати 🙂

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Відкрийте більше з Only for Us

Підпишіться зараз, щоб продовжити читання та отримати доступ до повного архіву.

Продовжити читання