Світлина. Навіщо ми знімаємо моменти?

Через справ розумних думок небагато, тож поговоримо сьогодні про фотографію. Навіщо ми взагалі щось знімаємо? Спробуємо з’ясувати 🙂

Фотографія запам’яталася мені з дитинства, як і батько Зеніт із зовнішнім спалахом, який працював тільки від мережі, але який перед виходом можна було зарядити і одного разу сфотографувати за межами розетки. Багато плівок, які часом знаходилися не зовсім у тих місцях і домашня фотостудія. Чи це могло не прищепити любов до фотографії з дитинства?

Щодо фотостудії я забув, бо вона траплялася у нас у ванній/туалеті. Саме там тато закривався, виявляв у напівтемряві плівки та робив фотографії. Мені весь цей процес тоді був мало цікавий і оглядаючись зараз, я розумію, що саме в ті часи це було мистецтвом. Незважаючи на обмеженість кількості кадрів на плівку, я не пам’ятаю, щоб кадри особливо економили. Було важливіше сфотографувати саме цей момент саме таким. А з огляду на те, що тато займався фотографією для себе, то й фотографії найчастіше були сімейними.

Я не збираюся розповідати про еволюцію своїх фотопристроїв, тому щойно у мене доступ до фотографування з’явився з появою у мене телефону Siemens SX1. Чи можна було вважати цей момент початком? До певної міри, але не зовсім. Наразі мої бюджетні можливості сточки зору дещо ширші, але це забирає головне – бажання знімати з максимально якісним виходом фото на те, що є. Коли я їжджу на велосипеді – я шукаю комфортний для себе. Коли я шукаю фотоапарат – я шукаю компроміс між зручністю та функціями (а також ціною чого вже там). Це, на жаль, не дає повної можливості поринути у процес. І все ж таки головне питання не в цьому, а в тому … для чого ти або я робимо фото? До чого нам будь-кому показувати те, що ми бачили, адже ми не зможемо передати ті відчуття, які викликає в нас те чи інше місце.

Я думаю, що фотографуючи що-небудь, ми намагаємося залишити відмітку в першу чергу для себе. Щоб у нашій пам’яті випливло те чи інше місце чи подія, коли ми натрапимо на певну фотографію. Кумедно, адже є купа подій, про які ми могли забути, але поглянувши на певне фото в голові, відразу ж проносяться картинки з того дня, частково спливають відчуття. Ми на мить переносимося того дня чи того часу. Це така собі локальна “машина часу” у нашому мозку.

Мабуть, саме тому мені завжди здавалося більш важливим знімати. Не фото, а знімати відео. Знімати звучання музики і запам’ятовувати його, повертаючись щоразу до тих мурашок, що пробігають по шкірі, коли ти чуєш ті самі звуки і, забуваючи про все, переносишся в той світ. Щоб твоє відео було цікаве людям – ти маєш створити для них цілий світ, у який їм цікаво буде поринути і який буде одночасно загадковим та явним. Ймовірно, це стосується і фото. Наприклад, мені не особливо подобається у фотографії відверта порнографія, але приємні елементи “ню” з часткою загадковості. Коли умовно, тобі дають ключ, але зрозуміти, чим є тобі саме ця картина, здатний лише ти сам. Саме в цьому є складність всього процесу. Людині легко зробити знімок, але складно спробувати донести їм хоч якусь корисну інформацію, яку він дізнався і відкрив для себе. Тому фотографувати може кожен, але безпосередньо зберігати моменти та передавати атмосферу – не всі. Не важливо, як у тебе ідеально поставлені елементи у фото і вдало підібрана композиція – без уміння негласно закарбувати саме те, що потрібно – це ніщо.

Щоб вам було зрозуміліше про що я – будь-яка людина може взяти фортепіано та зіграти на ньому, натиснувши на пару клавіш. Є ті, хто здатний зіграти за нотами будь-який твір. Але дуже мало тих, хто здатний сам створити щось, що залишиться у пам’яті людей на віки та покоління. Знову ж таки, у чомусь музика та фотографія для мене паралельні течії, де тільки той, хто справді вміє щось помічати та помічати, здатний досягти успіху. Те саме стосується і малювання. Ми можемо як завгодно довго щось створювати, але намалювати, бездарність, що здається нам, здатну зацікавити людей навколо – по істині складно.

Тож чи варто, в такому разі, що або знімати? Навіщо тоді це потрібно? Я вважаю, що в першу чергу для нас самих. Знову ж таки, це стосується і музики та малювання. Навіть якщо інші люди не зрозуміють те, що ми хотіли донести – важливо, що ми самі, у своїй пам’яті, тим чи іншим твором здатні воскресити ті чи інші моменти нашого життя. Це такий собі щоденник, який через рік ти зможеш відкрити та розповісти комусь безліч цікавих історій, що відбувалися з тобою у тому чи іншому місці. Лише створюючи щось для себе ми щирі. Ми ділимося своїм баченням речей, і хто його знає, можливо, саме так можна знайти людей, яким цікаві ті ж речі, що захоплюють нас. Чи це важливо? Тут для кожного своє, адже хтось займається фотографією з погляду – зробити селфі та запостити в інстаграм (для самолюбування чи реклами),

Не люблю подібні принади, але якщо ви захоплюєтеся фотографією – розкажіть, чим саме це є для вас? Розвагою, відпочинком, роботою? Що саме ви фотографуєте та як часто беретеся за камеру? Щиро дізнатиметься саме ваша думка 🙂

Я ж прощаюся з вами (сподіваюся) ненадовго, адже нарівні з фотографією блог уже багато років є тим, що мені цікаво вести та вдосконалювати 🙂

Ps трохи конкурс для людей “в темі”. Учора в Нотсах я писав про труднощі вибору камери, а зараз для запису шукав фото. Знайшов ті, що були з поїздки до Дубна. Складно сказати, більше здивування у мене викликало якість фотографій з Panasonic GF1 або той факт, коли я дізнався, що вони були зроблені на Сашкину дзеркалку Pentax K5 (не буду вдаватися в подробиці різниці камер, достатньо уточнити, що GF1 вийшов трохи більше ніж на рік раніше ніж K5), але все ж таки exif показав мені, що багато фотографій було зроблено і на Люмікс. Було одне фото зроблене нами зі схожих ракурсів. Власне воно ось:

На якій стороні фотографії знімок зроблено на К5, а де на GF1? Я знаю, що Сашка (як Пентаксовод) одразу ж відповість на це запитання, але… що думаєте ви? 🙂

Pps на обкладинці фотка Сашки 🙂

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Відкрийте більше з Only for Us

Підпишіться зараз, щоб продовжити читання та отримати доступ до повного архіву.

Продовжити читання