Хочу написати

Набридло мовчати. Давайте побалакаємо, м?

У житті є така цікава штука, як…не знаю як її назвати. Але приклад. Їсиш ти чіпси. Тебе від них нудить уже. Але ти такий “ще одну і все!”. І після цієї однієї ти з’їдаєш ще п’ять штук і тільки тоді припиняєш. Або ось, наприклад, думаєш “зараз переїду, вирішимо питання, виправлю здоров’я, почну писати в блог з новими силами”. Але покупці дебіли погані люди, за день до операції зникають, і…ти розумієш що стоїш у глухому полі, де навколо вакуум. Вакуум заснований на тому, що твоя картина подальших планів з’єднується як аркуш паперу і викидається в кошик. Сьогодні звернув увагу, що блог місяць без постів. Почав писати запис тиждень тому, але з останніми подіями вона немає сенсу, т.к. те, про що там йшлося, вже, знову-таки, не має сенсу. Тому мені просто хочеться підсумовувати “що ми маємо” і якось піти далі.

Якщо життя розділяти на місяці, цей місяць був очікуванням, стражданням, надією, розчаруванням. Бувають у нашому житті люди, після яких ти шкодуєш про витрачений на них час. Тут же питання навіть не стільки людей (я не люблю писати про будь-яке лайно, яке псує мені життя, бо таким чином я його, як би, обожнюю, раз вже вирішив про нього тут згадати), скільки розуміння, що часом важливо зберігати здоровий глузд та до останнього моменту бути акуратним. Це стосувалося і того будинку, який ми спочатку їхали дивитися, це стосується й людей, адже немає більш непостійних тварин, ніж люди.

Ну гаразд…що ми все про мене. Як ти там, мій заекранний друже? Сподіваюсь все добре…

Часом ми так прагнемо якоїсь мети, що не помічаємо всього, що розтоптуємо на своєму шляху. Лише зупинившись і подивившись назад, ти мимоволі розмірковуєш про те, чи коштувало воно того загалом. Ви колись робили якийсь великий проект? Такий, який би зажадав на себе безліч грошей і часу, і…замислювалися про те, для чого він був вам потрібен взагалі? Я думаю, що кожен такий проект є спробою нас самих вийти за межі… певною мірою своїх можливостей. Тобто зробити те, на що раніше не вистачало сил чи бажання. Перемогти себе, витратити трохи більше, досягти чогось. До певної міри єдине, чим займається більшість із нас, це спроби показати іншим, що ми перебуваємо Вище. Маємо краще смартфон, їздимо швидше на дорожчій машині, і…на дорогій машині зупинимося. Коли хтось дивиться на нову Теслу він бачить “найшвидшу машину, що розганяється за 2 секунди”. Що я бачу? Лише гори трупів, які стануть результатом цих самих “2 секунд”. Усього 2 секунди відокремлюють тебе від удару, який стане твоїм щасливим білетом на той світ. Та не будемо про машини, у мене її все одно немає. А у тебе?

Хтось мені скаже, що він не прагне багатства, а всього лише зони комфорту. Але що таке комфорт? З різною зарплатою та можливостями твій комфорт буде продиктований, знову ж таки, магазинами, які допоможуть його покращити. Сидушки з підігрівом, без яких твій зад раніше мерз у сільському сортирі, розумний пилосос, за яким ти повинен бігати, щоб поставити його на зарядку і прибрати залишки сміття там, де його розуму не вистачило, і багато інших чудес технологій, що так чи інакше підвищують наш рівень комфорту. Знаєте, яка найбільша проблема “розумного дому”? У ньому завжди щось ламається, що…само, “по-розумному”, тобто без вашої допомоги не підкориться. Тут вже ніякий Скайнет не страшний, досить просто глючних китайських пристроїв для “розумного будинку”.

Сьогодні зіткнувся з дивним формулюванням про те, навіщо ми вирішили переїжджати туди, де… погано продаються будинки та квартири. Закономірне питання не давало мені спокою – а навіщо продавати, якщо раптом там буде знайдено те, що шукалося? У голові кожного з нас безліч змінних, які дозволяють нам зробити правильний, на наш погляд, вибір, який складно пояснити комусь. Адже якщо міркувати про те, що переїхавши кудись, ти незабаром їхатимеш далі – то навіщо взагалі переїжджати? У мене ось, таким чином, з’явився новий телефон – я взяв його не щоб міняти, а знайшов варіант, який мене влаштує на 101%, щоб користуватися саме ним, а не думати про те, яким буде після нього. Немає сенсу заводити котика, якщо ти спочатку думатимеш 24/7, що колись він помре. Але є сенс думати про те, як наповнити відведений час тим,

Незважаючи на те, що за все прожите життя ми бачимо безліч особистих прикладів, щоразу хочеться вірити, що саме зараз все буде інакше. Саме за цими дверима буде світло, яке шукаєш. Саме за нею ти знайдеш нову дорогу. Хоч і не завжди це виявляється так.

Дуже навряд чи найближчим часом я повернуся до звичного способу життя, а отже.

Ця історія догорить
недопалком на асфальті.
І ми забули стоп-слова,
Нам залишається лише терпіти.

Цей біль, цю ненависть,
Цей біль, цю ненависть,
Любов і ненависть.
Зу-пи-ни-сь..(с)ОП

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Відкрийте більше з Only for Us

Підпишіться зараз, щоб продовжити читання та отримати доступ до повного архіву.

Продовжити читання