Комп’ютерні клуби, як замальовка з минулого

Був свого часу досвід роботи в одному з таких. Як це було? Чим запам’яталося? Згадуємо…

Сьогодні вранці сплив спогад про один із недовгих періодів життя – роботу в комп’ютерному клубі. У записі присутні речі, які можуть належати до контенту 18+, про що ви заздалегідь попереджені.

З чого пішло

Починалося все з того, що була потрібна робота. Папи тоді вже, наскільки пам’ятаю, не було в живих, і робота стала чимось зрозумілим. Благо неподалік будинку був якийсь комп’ютерний клуб “Ас”, де збиралася всяка шалупень. Розташування клубу було таке, що з як мінімум трьох сторін його оточували місця, в які ввечері краще було не потикатися, отже і контингент цих місць був відповідний. Мені складно сказати, який це був рік, але десь ближче до кінця нульових, тобто 2010. На той час комп’ютери вже мали багато будинків, світ заповнював високошвидкісний інтернет, а значить комп’ютерним клубам, як таким, залишалося жити недовго. Проте вони все ще були популярними серед певних мас населення.

У клубі працювало кілька людей. Хазяйка клубу, що жила неподалік, і приходила сутра за касою. Хлопець-ремонтник, який ремонтував старі, роздовбані затятими гравцями гарнітури та клавіатури. Його зарозумілість була настільки високою, про свою важливість у тому місці, що я запам’ятав його досі. Була жінка, що приходила прибирати, та кілька адміністраторів, а якщо бути точним три.

Троє з скриньки

Хлопця, який працював, я не пам’ятаю, але пам’ятаю, що він там був уже давно “своїм”, була ще дівчина, якась “Наталі” (чорт би побрав її любов до однойменної композиції, яка горланила щоранку, коли приходив на перезмінку ). Наталі була смаглявою, мала нездорові стосунки (хлопець був чи то наркоман, чи то просто стрімкий, вічно викликав у господині клубу нездорове сприйняття), і була улюбленицею завсідників. Я, як особливо спокійний, був там скоріше білою вороною, бо мої звички тримати під контролем мало в’язалися з роботою в такому закладі. Виглядало це все приблизно як історія старого фільму “Бар Дикий койот”, де головна героїня потрапила “не в свою тарілку” і їй довелося освоюватися. Але освоїтися вдалося плюс-мінус швидко.

Дудь (бабло)

Каса складалася з кількох джерел доходу – безпосередньо послуга доступу до інтернету/ігор мала денний (погодинний) та нічний (з 11 вечора і до 9 ранку, чи що) тариф. Окремим доходом було газування, яке знаходилося в холодильнику. У середньому ціна була “закупівельна”, плюс ти накидав собі щось, і називав ціну відповідно до бажаної тобою. Звітував про приходи-витрати. Третє джерело доходу було друкування інформації на принтері, де ти мав якийсь відсоток. Також можна було надавати послуги на кшталт запису чогось на диски, копіювання інформації, набору тексту тощо. Останнє вже йшло тобі особисто до кишені. Ставка працівника складалася із відсотка від каси плюс виторгу з вищеописаних послуг. Вона була скоріше умовністю, оскільки передбачалося, що основну частину доходу ти матимеш із послуг.

Відвідувачі

Контингент клубу був, на диво, найрізноманітнішим. Була одна мила парочка, яка приходила ввечері поспілкуватися скайпом із родичем з іншої країни. Були ті, хто приходив після важкої зміни і сидів уночі, рубаючись у якісь ігри. Нечисленні нічні гравці. Малі, яким батьки давали грошей на 20-30 хвилин ігрового часу. Не надто нормальні елементи суспільства також були не рідкістю. Як приклад мій, колись, одноклашник, який відрізав собі половину пальців на руці, вдало вмостившись на пилораму, і ходив уночі сидіти в клубі і, пардон, дрочити на порно. Це вам як приклад того, після кого ви могли взятися за мишку в подібному закладі. Крайнім же ступенем клієнтури були торчки, які ходили колотися в туалет, де після себе часто залишали шприци…майже легальне місце для ширануться без зайвих очей.

За день ти встигав надивитися як на дуже милих людей, які приходили в це, богом забуте місце, заради своїх якихось благих цілей, на кшталт того ж музиканта, якому треба було чи то відсканувати, чи то роздрукувати кілька сотень сторінок з нотами, так і на тих, хто одним своїм візитом змушував згадати, де ж у тебе ця найцінніша річ у цьому закладі – кнопка охорони. Так-так, інтернет-клуб мав свою охорону, яка приїжджала за викликом. І одного разу навіть довелося викликати її, але про це трохи далі.

За кілька тижнів ти освоюєшся, і тебе вже знають, а ти знаєш більшість відвідувачів, і ставати легше, але загалом цей вид роботи рідко можна було назвати спокійним.

Будні працівника

За мій місяць роботи я не пам’ятаю особливо явних казусів, які б були незвичайними. Але наскільки пам’ятаю раз у клубі, таки були вибиті двері якимись особливо бурхливими відвідувачами, що там, як я розумію, було майже нормою. Головним мінусом роботи через дві доби був графік, за яким ти сьогодні працюєш, завтра, по суті, весь день відсипаєшся, а післязавтра у тебе як би вихідний, який складно чимось зайняти, адже думки про те, що наступного дня вже на роботу, тебе не покидають. Такий собі день бабака. Не дивлячись на величезну кількість часу, за фактом відпочити або щось зробити ти не встигаєш, сприймаючи себе деякою шестернею суспільства, яка просто виконує свою роботу в механізмі.

Через пару тижнів роботи, все ж таки, освоївшись, тобі стає простіше з усім справлятися. Знаєш, як обійти гострі кути, де можна заробити трохи більше, завсідники розповідають тобі, на якому комп’ютері та як можна ламанути програму, щоб хтось із відвідувачів міг нахаляву сидіти у клубі та грати. Розповідають це тобі, щоб ти міг повз касу отримувати дохід зі знаходженням клієнта за комп’ютером. Мовляв “давай я тобі заплачу за годину, а ти мені даси півтори”, Для особливо діловитих і рукастих це майже золота жила, мені ж завжди більше подобалася стабільність, ніж можливість вилетіти за такий одвірок з роботи. Але стабільність довго не буває.

Ситуація

До третього тижня роботи, надивившись всякого, ти починаєш якось шукати лазівки, щоб плавніше існувати в цьому всьому. Однією з таких лазівок була можливість спати на робочому місці, зачинивши на ніч двері клубу. Мовляв, краще півгодини-годину подрімати, тим більше що серед ночі ніхто не приходить уже, а постояльці, часто, сидять до ранку. Але це нормальні люди, а чи багато ви зустріли їх серед тих, кого я описав вище? І якось уночі у двері почали ломитися наркоші… ну, наші. Місцеві наркоші, які завсідники за сумісництвом. Спати я не зміг, відчинив двері, не ставши викликати поліцію, якось порозумілися на тему “а навіщо не відчиняти?!”, “А що мені, поспати не можна?!”, На тому і закінчилося. І ось з одного боку начебто зважилося все без виклику охорони, яка була, а з іншого… не кожна робота може бути актуальною для кожної людини.

Відпрацювавши три тижні, я вирішив піти за власним бажанням. З хорошого боку (плюсів?) були люди, які викликали в тобі якісь теплі емоції, просто від розуміння того, що ти дозволяєш їм своєю працею з кимось зв’язатися, обмінятися радістю, поспілкуватися…але частіше зустрічалися ті, кому треба було щось інше і рідко це “інше” не межувало із законом. У моєму житті було небагато різних робіт, але ця запам’яталася якимось особняком в емоційному плані.

Зараз ігрові клуби все частіше пропонують VR реальність за цінами, які далекі від тих, що були 10 років тому у звичайному, старенькому комп’ютері клубу. Відвідувачі трохи інші, інші часи, і, напевно, навряд чи можна застати щось схоже на те, що я встиг зачепити в тому чи іншому вигляді. Там йому та місце 🙂

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Відкрийте більше з Only for Us

Підпишіться зараз, щоб продовжити читання та отримати доступ до повного архіву.

Продовжити читання