А з чого, власне, розпочати? Почнемо з кінця – переїзд.
Спочатку планувалося, що запис допоможе мені якось устаканити сумбур у моїй голові, але з одного боку сумбуру стало тільки більше, а з іншого прийшла якась ясність. Останні 4 дні були складними, і я хотів би якось їх структурувати. Їх і останні 4 роки?
Якщо уявити у простій площині, що зараз відбувається – це приблизно як розлучення в день річниці весілля. Тобто. без тижня 4 роки, як ми сюди переїхали, і без цього тижня ми їдемо шукати…новий будинок
Нічого страшного не трапилося, просто прийшло розуміння, що щось не те. Спочатку була ідея подивитися по здоров’ю до кінця літа, і там, якщо краще не стане (погано було і в мене і у Сашки виникли проблеми) – продати будинок і переїхати в … квартиру. Але мораль була така, що … квартири та будинки подорожчали, а поміняти будинок на 2 кімнати якось “западло”. Полізли варіанти на кшталт виїхати в будинок бабусь, пожити ближче до родичів, якось простіше може там би жилося, всі справи…і поступово шукати собі будиночок чи квартиру, куди б згодом переїхати. Але цей варіант, незважаючи на всю свою реальність, здався якимсь депровим і безрезультатним, чи що? А отже, потрібно шукати третій варіант.
Третій варіант збігся з тим, що в одній області, що знаходиться на схід від нашого місця розташування, досить доступне житло. А значить… так-так. Значить, потрібно продавати своє і їхати дивитися те. Але ми пішли від теми, повернемося до неї.
Що не так
Послушайте песню, она не про Вас,
Послушайте! В песне ни слова о Вас. Шутка!
Он требует всё. Ни жива – ни мертва
Отдам Ему паузы и промежутки…(с)Р.А.
Найскладніше – це знайти для себе причини, що саме тут не так. Де ми зараз живемо. І навіщо переїжджати. Але складність виникає не лише коли щось “не так”, а й коли ти не можеш чітко сказати, що тобі подобається. Життя знаходиться в нейтральній позиції, коли ти не на що особливо явно не скаржишся, але в той же час споконвічно здається, що ти виконуєш свою функцію і тільки. Не більше. У широкому значенні за 4 роки не було досягнуто жодної мети, поставленої під час переїзду. Ми не придбали тут друзів, ми не влилися в середу, ми не доїхали до фестивалів, та й загалом часом роботи було більше, ніж ми очікували. Але загалом це все дрібниці. Дрібниці, з яких і полягало життя.
Однією з ідей, коли ми пішли в редакцію газети, до “якби компанії”, була ідея, що всі так здорово і прикольно збираються там. Давайте зробимо милу річ – подаруємо проектор. У результаті той проектор став найбезглуздішим відданим подарунком, адже зрештою як малі діти мені писали “деякі з”, про те, що “начальник забрав проектор і не дає, а ти ж казав що він…а ми…а я…а ось …” – тобто. мій задум зробити цей світ трохи кращим, а в результаті вийшло … вийшло Дубно.
Опустимо момент з обламаними деревами – там, можливо, і справді постаралися зайці, але є й інші моменти.
Мені не подобалося, коли хтось приходив і без прохання починав допомагати. Так-так, мені не подобається допомога, про яку не просять. Коли ти бачиш усе якось по своєму, хтось починає робити по-своєму, і єдине, що ти відчуваєш – це роздратування, що навіть зваливши за три-дев’ять земель, не ти керуєш своїм життям та бажаннями, а хтось інший …
Я бы хотел быть Лемми – жрать вискарь,
Быть всегда молодым.
Я бы хотел быть Оззи – пить кровь мёртвых мышей,
Грызть бошки живым.
Я бы хотел быть Игги – резать тельце бутылкой,
Прослыть крутым.
Я бы хотел быть одним из Ramones,
Но никогда не стану им.
Мне уже никогда не быть им!
Ведь тем, кем я хотел бы быть
Стал уже кто-то другой!
Кем я хотел бы быть
Стал уже кто-то другой!(с)Т!
Місцями виникали неприємні моменти, коли мене висміювали перед…ем…моїм близьким чоловіком? Десь так. Це дивно, коли це роблять у твоєму домі … твоєї чортової фортеці … відчуваєш, як вже обсипаються її цеглинки? Я так…один за одним…
Місцями та підтримка, яка тобі була потрібна, за всієї її видимості не була тим, що тобі потрібно. Або, можливо, і зовсім не була підтримкою … зрештою, адже, “це не мої проблеми” … так?..
Одним із найсмішніших моментів був той факт, що переїжджаючи в українське середовище ти… маєш усі шанси потрапити під його роздачу. Наскільки важлива комусь твоя позиція, якщо ти “чамунеукраїнською” розмовляєш… ніщо не викликає в тобі стільки огиди, скільки чиєсь бажання перевчити тебе під себе… і бетонна стіна нерозуміння твоєї позиції, адже… ох, гаразд, скажу. Іноді у людей позиція настільки на кшталт “дуб-дерево”, що виникає двояка думка у тому, чому Дубно це Дубно…
Бажання зблизитися з іншими обернулося двояким відчуттям, що від тебе потрібно те, чим ти ділитися не особливо хочеш, тому що це твій хліб … і замість обговорення будь-яких речей, ти навіть у відпочинку займаєшся роботою …
Більшість пунктів вище вам будуть не особливо зрозумілі – але важливіше, що вони зрозумілі мені.
Ще одним каменем у чаші терезів став той факт, що часом місто все більше починає нагадувати Одесу і ті речі, від яких ми намагалися втекти – коли ти бачиш, як у місті заради сраного магазину з паркуванням вирубують десятки дерев – це змушує замислитись, чи туди туди ти переїхав загалом? Можливо, це був не переїзд, а секундний сон? Ну … коли ти їдучи в маршрутці клюєш носом і різко підриваєшся в дусі “я не сплю!”. У суті своїй ці всі дрібниці нічого не представляють, але переповнюючи чашу терезів, згодом вони їх перекинуть.
А що хороше?
Сад, будинок, поїздки, коти…пережиті моменти… та багато чого було. Приїзди гостей, домашні справи, початок ютубокар’єри, кінці ютубокар’єри, велосипеди в будинку, подолання самого себе, мені навіть здається, що одна з криз відносин припала на період життя тут і це добре, адже після стало краще. У мене тут було зроблено фотографій та знято відео стільки, скільки не збереглося за все минуле життя. Ми багато чого навчилися і багато чого дізналися, і швидше за все це було завдяки цьому будинку, аніж всупереч. Якісь плани, ідеї, реалізації … у широкому сенсі з переїздом сюди блог знайшов своє друге дихання і почав більш активно наповнюватися статтями, фотосайт знімками з поїздок, а життя тим, чого в ній раніше не було. Але якщо взяти і підсумовувати все вищезгадане, то…можна повернутися до приказки “куди б ми не їхали – ми завжди беремо із собою”.
З іншого боку ми звикли до кур’єрів, продавців – багато з них знайомі нам з часів нашого переїзду, і якось дуже сумно залишати цих людей десь позаду своєї історії… певною мірою їх усіх можна назвати нашими друзями, з якими ми ніколи не спілкуємось поза роботою…
Неможливість покластися на сусідів і звернутися за допомогою доглянути будинок і котів призвела до того, що за чотири роки ми вибралися до Одеси лише раз. І це пригнічує, адже будинок створив відчуття таких-себе “ланцюгів”, якими тебе прикували до нього. І це теж додавало невдоволення, але десь там… у глибині…
У тому чи іншому вигляді нам удалося підлаштувати цей будинок під себе, щось відокремивши в ньому. Але якщо є речі, про які ти все ж таки замислюєшся на тему “а що про це подумає та чи інша людина?”, то…мабуть, ти живеш не своїм життям і не здатний розкрити себе таким, яким ти є. Ці обмеження на психологічному рівні призводили до крайнощів, які мимохіть згадувалися, але… ось бачите – знову ці самі “але”. І їх у житті тут зустрічалося також немало…”людина готова допомогти, але..”, “сусіди доглянуть за домом, але..”, “нам шкода, що ти поїдеш, але..?”
У планах
У планах зовсім інша область та навіть регіон. Там зустрічаються як україномовні, так і російськомовні люди, і хотілося б вірити, що хоча б не буде цих вічних срачів на тему мови. Смішно – тут ми продаємо будинок україномовній парі, а там (купуємо?) будинок у російськомовної жінки. І всім срать про те, якою мовою відбувається угода. Т.к. суть в іншому. Прикро, що не всі це розуміють.
До певної міри це регіон моєї мрії з дитинства, а отже, принаймні, буде шанс дізнатися, чи так я в дитинстві помилявся про те, що це чарівні місця..складно поки що говорити за конкретне місце і те, чому було обрано саме воно. Давайте я про це напишу якось іншим разом, ок? Коли це/якщо станеться…
Зараз занадто багато справ, тому блог знову, умовно, “іде у відпустку” на час збору речей, біганини, поїздок, переїздів та іншого. Не розбігайтеся! 🙂
По теме языка, думаю местных жителей в свете последних событий отчасти можно понять. В украиноязычную область, глубинку, приехала русскоязычная семья… Непонятна скорее принципиальность автора в данном вопросе. И речь не о том, что тебе кто-то что- то навязывает. Ты приехал на новое место и хочешь влиться в среду, это нормально отвечать на языке местных. И толерантность только оценится. Не знаешь украинского? Да ладно, не верю) Сам живу в ЗП, украинский – не проблема и считаю его своим родным, в отличии от многих “русскоговорящих”.
Желаю автору счаться на новом месте, но делать акцент на языке местной среды обитания, имхо, глупость полнейшая, важнее менталитет. Что в контексте “гораздо восточнее” звучит неоднозначно…
Вопрос не местных жителей. Мы с украиноязычными общаемся исключительно на украинском, с русскоязычными на русском. Т.е. проблем нет. Скорее вопрос глупости, когда люди считают что в Украине может быть только (исключительно) украинский язык. Но не особо осознают, что он не везде преподавался и…увы и ах, далеко не везде хотя бы 50% населения им владеет (привет Одесса, откуда мы переезжали, там в лучшем случае 10-20% населения владеет государственным языком).
Менталитет вещь неоднозначная. Что есть менталитет в пределах одной страны? Обязательно ли все люди с одной из самой восточных областей (Харьковской) пророссийские, ввиду близости границы? Мне Харьков, времен 2011 года, запомнился более проукраинским городом, чем Одесса, которая…эм…”западнее”, если считать по карте в целом. Хотелось не утратить украинской “няшности” (там о продавцах и людях, с которыми имели дело, было отдельно упомянуто), с лояльным восприятием людей на разных языках. Не буду спорить, что порой хотелось и с русскоязычными поговорить, т.к. 27 лет русскоязычной среды никуда не делись. Но язык дело такое. Если кратко – я не переваривал одесскую среду, где “нафигнамвашаУкраина”, “ягаварилибудугаваритьпарусски”, “янеукраинецяадэссит”, но и, в то же время, меня бесит это вот “якщобезрізниціточомунеукраїнською”. Крайности что в одном, что в другом случае создают дискомфорт на пустом месте…считаю ахинеей разделять людей по языку, на котором они говорят, т.к. в таком случае и к европейцам, американцам – можно требовать чтобы учили украинский язык и говорили исключительно на нем…
Конкретно по региону – люди стопицот раз хаяли, какой дебил мэр. Люди стопицот раз выбирали этого же дебила мэра. Но больше думают не об этом всем, а о…языке. Он ведь важнее, чем ямы на дорогах и мост, который делают чуть ли не год…
Касательно Запорожья (если верно понял) – у нас есть подруга оттуда. Судя по ней – Запорожье, опять таки, более украиноязычный регион, чем Одесса 🙂
Ps был когда-то опрос на сайте по тому, на каком языке должны быть записи. За украинский проголосовал я…случайно дважды и украиноязычная подруга. Не случайно дважды. Как-то вот…хотя с Украины больше 50% трафика…
Т.е. по-сути вы из “онр” бежите в “хнр”, что еще более неоднозначно))
По-поводу голосовалки, так то наше совковое наследие и само по себе оно не уйдет никогда. Я про результат если что.
почему “хнр”? Я не сказал что мы переезжаем в Харьков. Скорее в центр. Там сложно все. Не в локациях, я имею ввиду о причинах переезда. Просто есть некий дискомфорт по нескольким моментам, некоторые из которых осязаемы (как пример – что вторая половина дома не наша и перспектив ее выкупить сейчас не ахти, а также появление новых людей вместо старой соседки через дом, что также морально, в конечном счете, вызвало дискомфорт), а некоторые не особо (когда тебе хочется сменить локацию, ибо за последнее время произошло много всякого и ты, между делом, воспринимаешь эту локацию как источник проблем, хотя возможно это и не так). Т.е. это не “побег на почве языка” и проч. И не поиск “лучшей жизни”. Просто переезд в локацию, которая будет ближе к родственникам, “копии моря”, при этом языковая среда более нейтральная как к нашей украинской натуре, привыкшей к русскоязычности. Еще и дом (перспективный) больше и дешевле чем тот, в котором живем. Время покажет правильность сего решения 🙂
Возможно и так. В любом случае, сейчас сайт автоматически переводится на язык браузера посетителя. Более лояльно только вручную переводить весь контент, но блог не настолько популярен чтобы это имело ценность