Любов та смерть (2023). Коли серіал схожий на Грішницю, але…кращий за “Грішницю”?..

Давненько тут не було про серіали, і ось. Відгук на свіжий серіал, котрий тільки-тільки вийшов. Що в ньому зачепило?..

“Це реальна історія…” – слова, з котрих починались всі сезони серіалу Фарго. Чи віримо ми ним, після того як дізнались, що історія була вигаданою? Думаю, що не завжди. Втім, ця історія дійсно відбулась в місті Уайлі, штат Техас. Чи вважати за символізм, що події відбулись у п’ятницю, 13 числа, 1980 року?..

Історія

Історія бере свій початок у невеличкому містечку, де кілька людей співають у церковному хорі. Вони дружні, вони щасливі. Навіть здається, що ось вона – ідеальна картина життя у 70-80 роки минулого століття. Картинка, котру ми чудово запам’ятали ще з дитинства, коли в західних фільмах нам показували щасливе, безтурботне життя. Саме про таке життя йдеться в цьому серіалі. Але чим більше люди отримують, чим більше їх життя не має якихось проблем, тим більше воно наповнюється рутиною. А як водиться – буває, що рутина набридає. І іноді так співпадає, що невдоволеними життям стають двоє людей з різних пар, котрі знайомі між собою. Чи варто когось засуджувати за бажання щось змінити в житті? Додати…іскорку. Котра запалить в цьому житті якийсь новий сенс. Саме на це наважуються Кенді Монтгомері і Алан Гор, вирішивши закрутити інтрижку на стороні. Чи багато таких інтриг закінчується щасливо? Про це вам і розповість цей серіал.

---

Коли починаєш розповідь про якусь гру чи фільм, або ж серіал – завжди намагаєшся виділити якісь сторони, котрі тобі запали в душу. Зачепитись за щось. Тож я спробую без уточнення деталей, розповісти про свої враження.

---

Актори

На мою думку, акторський склад тут просто блискучий. Головні ролі виконали Елізабет Олсен, Лілі Рейб, Крістен Ріттер і Джессі Племонс. Більшість з них ми зустрічали в інших серіалах (Американська історія жахів, Фарго, Пуститися берега). Окремим відкриттям став для мене Том Пелфрі, котрий хоч і не виглядав спочатку головним героєм, але зіграв дуже харизматичного адвоката, котрий захищав свою добру подругу не зважаючи ні на що, і став головною зіркою другої половини серіалу. Певні актори (як то Джессі Племонс) сприймаються більше з посмішкою (він тут зіграв сором’язливого чоловіка, котрий…вирішив “піти на ліво”), когось дивно бачити в антуражі 70-х і у ролі дівчини, котра співає у церковному хорі (це про Крістен Ріттер). Не дивлячись на певну “теплість” ролей Лілі Рейб у Американській історії жахів (де вона сприймалась мною як більш позитивний персонаж), тут вона здалась більш дратівливою і нещасливою матір’ю 1.5 дітей (це коли один є, а інший народжується під час сюжету). Елізабет Олсен я бачив (мабуть) вперше в серіалах, якщо не в кінематографі в цілому, і…так, мені здавалось що це “та сама Олсен”, але це їх молодша сестра. Не скажу за гру, але роль сімейна їй дісталась одна з найважчих – коли ти ідеальна мати двох дітей, котра завжди всюди поспіває, в якої все завжди має бути добре, і…всі ми люди, тож при всьому бажанні бути ідеальним для всіх – часом хочеться щось і для себе. Тому 90% успіху серіалу на грі цієї актриси, котра виконала основну роль в сюжеті.

Хоча я не згадав інших акторів, але всі вони теж добре і переконливо зіграли, хоча й не так яскраво, як актори згадані вище.

Розвиток подій

Хтось у відгуках вказував, що серіал “починається дуже повільно, і набирає швидкості з третьої серії”. Я б сказав так. Перші дві серії він відчувається більш комедійним і легким, ти встигаєш забути про те, на яку тему ця стрічка і просто поринаєш у життя героїв. І тільки кінець першої серії нагадує, що щось піде не так, і що одною з головних учасниць цих подій буде саме Кенді Монтгомері. Основна історія починається з середини серіалу, і на мою думку саме з цього моменту він втрачає щось одне, і здобуває інше. Тобто якщо вам подобаються “яскраві оповідання з гумором” – перші пару серій будуть для вас більш яскравими, якщо ж ви тут за “деталями історії”, то їх можна зустріти починаючи з третьої серії. І тут головним, мабуть, є той факт, що серіал не “втрачається” після другої серії. Навпаки, в кінці кожної серії тобі стає цікаво, куди ж зверне шлях оповідання далі. І я б радив дивитись серіал або двома порціями по 4 і 3 серії, або ж розділити перегляд на 2+2+3 серії. Ми дивились саме таким чином, і в такому вигляді не залишається відчуття, що обов’язково треба додивитись все й одразу.

Мабуть це той самий серіал, коли тобі до останнього моменту не зрозуміло, як саме закінчиться ця історія, хоча з першої миті ти знаєш, хто має бути покараний і за що саме. Тим не менш, якщо не знаєш перебігу подій, все відбувається дуже свіжим і цікавим.

Ремейк

Насправді цей серіал це “всього на всього” ремейк. Котрий є ремейком. Тут доречно згадати про Грішницю, бо в певному сенсі цей серіал дійсно мені її нагадав, втім лише частково. Інша причина чому я згадав Грішницю – це Джесіка Біл, котра рік тому зіграла роль Кенді Монтгомері на свій лад. І от (подивившись трейлер) мені здалось, що той варіант екранізації від Hulu (варіант 2023 року від HBO Max) трішки “не дотягував”, хоча зацікавленості задля я подивлюсь хоча б серію-дві минулорічної екранізації, щоб відповісти на питання – наскільки об’єктивним є моє сприйняття, засноване на трейлері. Втім, і варіант з Джесікою Біл був ремейком екранізації фільму “Вбивство у маленькому місті” (1990). Варіант з Джесікою Біл був більш схожий на старий фільм, а от герої цьогорічного серіалу були дещо іншими ззовні. Що цікаво – коли в кінці фільму показували реальні прототипи героїв, на мою думку саме герої з цьогорічної версії були підібрані більш вдало. Чи є сенс вам дивитись цей серіал після “Кенді” від Хулу? Тут вже на ваш розсуд.

Моменти

В когось є така річ, як “ляпи”, а в мене це скоріш “моменти”. Є певні моменти, котрі викликали певні непорозуміння, як то десь мовиться про сліди “відрубаного пальця”, хоча потім героїню показують зі всіма пальцями. Або ж тіло жертви показують умовно спотвореним, а на знімках, котрі покажуть згодом (важко сказати, чи то дійсно є архівні знімки) видно, що рани були значно сильніші. Знову ж таки, якщо ви хотіли умовно показати пошкодження після подій – нащо було показувати потім знімки з жахливими зарубинами на тілі? Також історія розповідається під різними кутами, з яких це все сприймається дуже по різному.

Відчуття

Які відчуття дає нам сама історія? Тут, мабуть, з якого боку подивитись. Чи добра ідея сімейна зрада? Ні. Чи варто через зраду когось вбивати? Ну…кожен вирішує по своєму, але на мою думку теж ні. Це лише показує для тебе іншу людину, але тобі не слід ставати такою ж, або ще гіршою людиною через чийсь поступок. І саме тому героїня має певну долю виправдання по своєму вчинку. Втім…

Розумієте. Є така річ – художність. І якою би страшною не була картина, котру нам показують. Ти сприймаєш це все як вигадку. Історію котрої не було, тож ти не віриш у те, що бачиш. Якщо на одну мить уявити, що ти своїми очима бачив ті події і їх результат – я думаю, що це останнє, що ти зможеш забути у своєму житті. Якщо уявити, що це могло статись десь по сусідству, в тому числі з тобою чи з кимось іншим – стає моторошно. Але якщо почитати новини, можна зрозуміти, що ми живемо в світі, де такі події теж дуже часто трапляються. Йдемо в гугл, вбиваємо “зарубав сокирою”. З останніх новин “За даними слідства, у грудні 2022 року чоловік зарубав сокирою 66-річну жінку та її 34-річного сина, які проживали по сусідству, а тіла викинув до колодязя”. Події відбувались на Волині пів року тому. А ось історія, що відбулась за рік до того “Встановлено, що у грудні 2021 року чоловік прийшов до знайомої для отримання грошей в борг. Жінка відмовила у наданні коштів, внаслідок чого між ними виник словесний конфлікт, під час якого засуджений наніс потерпілій численні удари сокирою в область голови”. І це не розповідь про те, що відбувалось 40 років тому, а ось-ось, десь недалеко від тебе. Згадуючи тогорічну трагічну історію наших сусідів, в котрих собака загризла дитину (і ти знаєш і сусідів. І собаку знаєш, бо не раз ходив у гості до її колишньої хазяйки), тобі хочеться вірити, що все що тобі показують у фільмах та серіалах це просто чиясь божевільна фантазія. І навіть вбивця, в такому випадку, може викликати співчуття. Чи так само було б у житті?

Можливо тут треба сприймати ситуацію у площині, котру тобі показують у серіалі. Де ти бачиш, що саме сталося, і можеш зробити якийсь свій висновок про події і те, наскільки справедливим був вирок присяжних. Ми ж тільки можемо оцінити художність історії та гру акторів.

Післясмак

Коли закінчився серіал, тебе наздоганяє певний сум. Сум за героями, історією, тим як все показано. Мабуть це той самий випадок, коли після перегляду тобі хочеться пройтись по списку акторів і знайти їхні інші роботи. Саме так я наштовхнувся на цей серіал. Я не знав про що він, самої історії. Знайшов по тому, що в ньому грала Крістен Ріттер, котру я більше запам’ятав по комедійному серіалу “Не вір с*** з помешкання 23”. Роль в неї тут досить нетипова, причому як для неї, так і для персонажа, котрий виглядає трішки вирвиочно для тих часів і церковного хору. Салат або коктейль ми полюбляємо за те, що в ньому є конкретні інгрідієнти. І інгрідієнти цього серіалу створили той шарм, котрий заставляє тебе з зацікавленістю дивитись на розвиток сюжету і з певним сумом чекати завершення історії. Навіть якщо вона має досить трагічний підтекст.

Оцінка

Сашка сказала, що хтось там оцінив серіал на 8 з 10. Це досить справедлива оцінка, з котрою я повністю згоден. Рідко коли такі історії бувають цікаві тим, хто живе в іншій частині світу (від місця, де відбулись події), але тут розповідь і герої якось запали в душу, і це чіпляє. Гра, актори. На жаль це не той серіал, де ти якось можеш поринути в атмосферу завдяки музиці, втім загальний антураж на 5+!

---

Додаток до висновку

Самою історією не цікавився і важко сказати, наскільки все що було показано – відбувалось насправді, але один з сенсів, котрий намагались донести автори серіалу – що не завжди слід “йти на ліво”, коли у відносинах відбуваються певні проблеми. Часто ми не помічаємо людини поруч, і все що треба – це просто поговорити. Приділити увагу один одному. І все інше стає вже не таким і страшним. В обох випадках, з обома парами, було показано приклад, коли вони після відвідування спеціального закладу для пар з проблемами у відносинах, змогли знайти те саме, чого їм не вистачало. Тож це просто гарний приклад того, що не завжди щось “нове” зможе залагодити діри в чомусь “старому”. Іноді просто треба приділити більше уваги тому, а точніше тим, хто поруч. На цей рахунок у серіалі я зустрів дуже актуальну цитату:

“Колись мені здавалося, що це все – межа щастя. Просто стояти під зірками, мати будинок, сім’ю. Але люди шукають собі, шукають. Навіть не знають чого, просто…хочуть. Для чогось…і шукають хоч на краю світу…”

UPD від 11.07.2023

Подивились першу серію серіалу версії 2022. Хід подій більш змазаний, історія більш незрозуміла. Актори…більш “дубові”, в чомусь. Є певне відчуття, що (не дивлячись на факт, що перший серіал почав зніматись у 2020, а другий у 2021) люди, котрі знімали другий серіал, про який мова у записі, вчились на помилках тих, хто знімав перший. Тож…я б радив дивитись саме версію 2023 року.