Триколісний ровер для дорослих. Забаганка чи потреба? Чотири роки досвіду

Чотири роки досвіду володіння триколісним ровером. Що це, потреба чи розкіш? Поговоримо про наш транспорт

П’ять років тому ми переїхали жити в село, і нам вкрай не вистачало якогось транспорта. Прав на управління мопедом або машиною у нас не було, то ж було вирішено розглянути альтернативні варіанти транспортних засобів. Одним з таких варіантів став триколісний ровер.

В ті часи у нас вже був “основний” блог, і в ньому був запис про перше знайомство з цим транспортом. Пройшло чотири роки, проїхано декілька тисяч кілометрів, і зараз вже можна відверто поговорити про те, наскільки це зручний (або ні) транспорт, і…для кого він потрібен?

Перший досвід

Нещодавно стикнувся з цікавим моментом. Справа в тому, що окрім записів у блог я ще часом знімав відео для каналу, і от буквально нещодавно там з’явився цікавий коментар. Оригінал російською, то ж перекладу:

Головний мінус триколісного велосипеда не ремонтопридатність! Аж ніяк! Головний мінус – на ньому ніхто спочатку їздити не може! Не вірите? Спробуйте. За однієї умови – ви добре, або добре, їздите на 2-х колісному. Якщо на двох колесах не можете – то на 3-х колесах поїдете одразу! Решта (включно з чемпіонами велогонки Тур де Франс), поїдуть прямо в кювет. Випробувано на трьох сусідах, для яких велосипед – щоденна рутина. Бачили б ви їхні очі! Німе питання – ЧОМУ???

Історія була б не повною, якби не один момент:

Ні, я не лукавлю! Ну, зовсім небагато. Про Тур де Франс – жарт. Купив таке диво дружині, бо боюся вже за неї, коли вона сідає і їде на двоколісному великому велику (28″). Все-таки вік 71 рік, боюся як би чогось не зламала в скелеті при падінні. А ось навіть початкових навичок їзди за 3 дні так і не набула. Весь час її тягне вправо. Так як профіль дороги має невеликий нахил в обидва боки до кюветів, вона інстинктивно намагається вирівняти велосипед повертаючи у бік нахилу, ну, як на 2. Переконати її тримати кермо прямо в мене поки не виходить. А тут ще сусіди “допомогли”, так як сівши на нього, теж поїхали в кювет. Не брешу!

І ця ситуація нагадала мені, як ми самі перший раз на нього сіли. Дійсно, як пише людина, після двоколісного ровера їхати на триколісному просто неможливо. Тобі здається, що ти маєш тримати рівновагу, підрулюючи рулем в той чи інший бік. Це закладено в голові на основі інстинктів чи рефлексів. Тож навіть коли рівновагу тримати не потрібно – ти все одно намагаєшся кудись повернути руля. Закінчуються ці спроби тим, що ровер (на твою думку) починає нести. Дуже часто люди вважають, що триколісний ровер це ідеальний варіант для людей похилого віку, втім…я б з цією думкою дуже посперечався. Хоча б з тієї точки зору, що їзда на триколісному ровері має певні складнощі.

Певні складнощі

Як було вже сказано вище, однією зі складнощів їзди на трьох колесах це рівність наших доріг. Коли ви їдете на двох або чотирьох (машина з амортизацією) колесах – інстинктивно ви вирівнюєтесь. Я не експерт по кутах нахилу дороги, але при певному куті, коли ми їдемо на двох колесах, ми починаємо помічати схил дороги і відчуття, що якщо схил буде трішки більше – колеса можуть зісковзнути з дороги. Це особливо помітно, коли їдеш по лісових стежках з насипом гравію. У випадку з триколісним велосипедом такий кут значно менший, і навіть там, де нам здається що дорога рівна, на триколіснику ти будеш відчувати певний дискомфорт від того, що керування стає гіршим і своїм відхиленням у бік схилу ти, як би, повертаєш ровер своєю вагою. Щоб цього не було є два вартіанти. Перший це перемістити центр тяжкості у бік верхньої точки дороги. Другий це привстати на педалі, наче ти їдеш на двоколісному ровері і проїжджаєш ямки. Якщо для більш молодої людини цей момент не дуже важливий, то для людей “у роках” привставати на ровері може бути не дуже зручним. Як відносний варіант вирішення цього моменту – при виборі ровера треба дивитись у бік тих моделей, що мають менший діаметр задніх коліс. Це дозволяє трішки знизити центр тяжкості, і з більшим комфортом проїжджати такі ділянки.

Загалом, питання центру тяжкості дуже важливо у керуванні подібним транспортом. Чим вище людина і чим вище вона сидить на ровері, тим більшим “важелем” вона є. Відповідно для людини, котра вища, проблем у керуванні може бути ще більше, якщо вона буде їхати не про що не думаючи на такому типі транспорта. Загалом, при правильній манері керування, цей момент нівелюється. В чомусь, я б сказав, що керувати таким ровером треба приблизно так, як на певних типах мотоциклів – відхиляючись в той чи інший бік у разі проїзду через важку або криву частини дороги. То ж як би вам не здавалось, що цей транспорт “не модний” і “для пенсіонерів” – я б сказав, що це не зовсім так, і до певних навичок їзди потрібно буде пристосовуватись і на цьому транспорті.

Цільова категорія

Якщо раніше, коли ми тільки купили свій перший триколісний ровер (зараз в нас їх два), здавалось, що це, знову ж таки, якийсь “пенсійний транспорт” (хоча частіше на ньому можна побачити людей середніх літ), то зараз більш склоняюсь до думки, що це відносно дешевий варіант для молодих людей, котрі полюбляють екологічний транспорт. Цей транспорт може сподобатись багатьом категоріям працівників різних направлень – чи то листоноші, котрім треба доставляти невеличкі посилки, або кур’єри харчових магазинів і закладів. В певній мірі ним можуть користуватись люди з будівельних магазинів. А просто ідеальним варіантом він буде для тих, хто має свій невеличкий бізнес, оснований на продажі товарів власного виробництва. Саме такими людьми є ми, котрі не раз доставляли по місту сік власного виробництва. Коли був сезон по абрикосах і в нас їх вродило багато – ми доставляли їх на своєму триколіснику. Є знайома людина, котра робить вироби з деревини, і теж використовувала триколісний ровер як власний транспорт. То ж в певному сенсі це найдешевший транспорт для власного бізнесу. Тим більше, що не потрібно мати якісь права, а навички катання можна розвинути за кілька тижнів активного катання.

В західних країнах триколісні ровери вже досить популярні, і з кожним роком вони стають популярнішими в тому числі і в Україні. Дивно, що наш бізнес ще не встиг оцінити цей екологічний і доступний транспорт, але для всього свій час. Тим більше що в Україні є виробники таких роверів, котрі можуть використовуватись для продажу продукції.

Що ж стосується людей більш старшого віку – зараз є безліч варіантів триколісних скутерів. Є певна думка, що цей транспорт буде більш лояльним для цієї вікової категорії. Втім, зараз ринок подібного транспорту дуже великий, то ж кожен може вибрати щось під свої потреби і бажання, відповідно до бюджету.

Травматизм

На чому б ви не їздили, завжди є варіант, що може статись аварія. Часто аварії можуть відбуватись не по вашій вині. Але є й ті випадки, котрі трапляються відповідно до певної необачності на дорозі. І за ці 4 роки, що ми їздили на триколіснику, цей транспорт став найбільш аварійним зі всіх. Втім без якихось наслідків для здоров’я. Тільки в цьому році один раз я їхав через поля по траві, і не помітив що кут нахилу дуже великий. Слід додати що в нас триколісні ровери з моторами, то ж швидкість була трішки більша ніж зазвичай на педалях. Закінчилось все тим що я перекинувся по діагоналі через руль, забив собі трішки бік, втратив окуляри (потім на наступний день знайшов, як помітив пропажу). Нічого серйозного. Був ще випадок, коли є навантажив три мішки сміття (кожен підіймали вдвох), і вірішив його одним махом вивезти. Закінчилось тим, що ровер просто перекинувся назад, а я з нього злетів. Не для ровера, не для мене, не для новоприкріпленних крил ця ситуація не стала травматичною. Але переляк був. Ще був раз, коли виїжджав на тротуар і не розрахував швидкість – по суті легко влетів в стовп, котрий (якщо не помиляюсь) якраз вказує на те що я їду по велодоріжці.

У Сашки, котра володіє також своїм ровером, було кілька падіть, але то скоріш були падіння ровера, коли вона просто лишалась стояти зверху нього, а він перевертався на бік. Легше всього так перевернутись коли ти виїжджаєш на бордюр і не розраховуєш, що в тебе може бути якийсь переніс ваги вантажу на інший бік (фарба, наприклад), і це стає причиною, через яку ви можете перекинутись на бік. Але загалом, в іншому якихось саме травматичних випадків в нас не було.

Вартість

З тим, що в Україні війна і багато товарів не завозиться, а курс долара значно виріс, виросли і ціни на такий транспорт. Ardis City Line 24, котрий до війни коштував близько 5500 грн і вважався найдешевшим триколісним ровером в Україні, зараз коштує близько 10 тисяч грн або ж 270 умовних одиниць. Цікаво, що курс виріс не удвічі, а от ціни піднялись десь так. Schwinn Town & Country, котрим я володію, коштує і зовсім близько 27-28 тисяч грн. Раніше в ту ж ціну можна було придбати триколісний фетбайк з електрикою, а зараз просто добрий ровер. Ціни виросли, а з ними, певно, знизиться і розповсюдженість цього транспорта, бо ж тим, в кого є права, легше в ту ж ціну взяти мопед на вторинному ринку. Але я завжди вважав, що мопед це дещо про інше.

Раніше за 14-18 тисяч можна було взяти триколісний ровер з електрикою, а зараз така річ коштує ближче до 30-35 тисяч. Які ціни будуть після війни дуже залежатиме від курсу валют і ситуації в країні. Тож зараз ринок спить, і основна можливість придбати такий від транспорту це торгівельні онлайн-площадки типу ОЛХ. Раніше в мене вже була стаття про те, як не стати жертвою шахраїв, купуючи триколісний ровер на ОЛХ.

Загалом

Рідко так буває в житті, щоб я озираючись назад думав “хм..не дарма я це зробив/придбав”. Триколісний ровер – це одна з речей, про котру я не жалкую. Не про те, що свого часу їх придбали, не про те що обидва у нас з моторами. Про те чи обов’язково ставити мотор на триколісний ровер я розповім вам (мабуть?) якось іншим разом. Поки що, думаю, що для першого запису достатньо думок і міркувань. Якщо у вас з’явились якісь питання – буду радий зустріти вас у коментарях 🙂