Даласький клуб покупців. Про складність самоідентифікації у сучасному світі

Хочу обговорити фільм. І не тільки. Погнали!

Якщо вникати в суть ходу чиїхось думок, можна дійти висновку, який буде прямо протилежним до тієї точки зору, яку ми побачимо або почуємо не вникаючи в ці самі думки. Висловлюючись зрозумілішою мовою – кожна людина, дивлячись на те саме небо бачить якесь своє, певне небо, тому що в нього свій погляд. Так і з фільмами – дивлячись ту саму картину, можна зробити дуже різні висновки, адже хтось помітить роботу режисера, хтось улюбленого актора, хтось музику. Що для себе у фільмі виділив я? Проблему самоідентифікації.

Сучасний світ ділиться на безліч таборів. Колись у мене була суперечка з однією людиною. Я стверджував про те, що всіх людей можна розділити на класи, підкласи, підкласи, і в кінцевому рахунку прийти до того, що буде таблиця, за якою ти зможеш визначити схильність людини. Як приклад, проста схема, яку я собі тоді малював, у дусі “якщо людина цікавиться IT напрямком, то ймовірно вона слухає важку музику та відносить себе до деякої суб-культури, адже в основному це “забиті” люди, які апріорі не можуть інакше ”. Якби я зараз сказав про те, що “готовий поділити людей на класи, то їх було б така велика кількість, що це не можна було б вважати поділом як таким, адже якщо ти охопиш усі варіанти, значить і поділу немає – ти просто перерахував усе варіанти. У фільмі ж, з урахуванням часу, все це більш перебільшено і зводиться до “якщо в тебе ВІЛ – значить ти гей”. Але що, якщо…?

Доля одного з героїв призводить його до того, що далеко не всі люди, які мають ВІЛ, обов’язково мали одностатеві стосунки, і вникаючи в деталі виявилося, що є безліч інших способів його отримати. І ось тут ми стикаємося із чудовим моментом, що тільки дуболомний власний приклад дозволяє людині якось інакше поглянути на ту чи іншу ситуацію. Що ж відбувається, якщо такого прикладу немає?

Якби ось прямий зараз мені хотілося, знову ж таки, поділити когось на категорії – я б розділив, умовно, людей на тих, що на захід від Польщі та на схід. Якщо перші намагаються прийти до розуміння про те, що людина як така має право на самоідентифікацію з точки зору статі та інтересів, то другі … ох, другі це ми, в тому числі, які не здатні дозволити людям говорити або творити тією мовою, котрі вони хочуть. Це ліричний відступ “на тему” у статті, оскільки, загалом, далеко від суті розповіді.

У моєму розумінні кожна людина повинна мати право самостійно визначати ті аспекти, які стосуються її внутрішнього світу. Ось уявіть, що у вас голова болить. Уявили? А тепер уявіть, що у вас на шиї сидить якийсь хобіт і фігачить по ньому кухлем. Чому він це робить? Вам це не має значення, адже у вас і так болить голова. А робить він це лише тому, що в нього в самого голова не болить. Тобто я веду до того, що люди, яким заважають створити для себе комфортні умови, апріорі не зможуть приносити якусь користь собі та суспільству, тому що головне, чим вони будуть зайняті – це намагатися вижити в тих умовах, які їм диктує суспільство. .

Нас з дитинства вчать речам, які з віком стають дедалі незрозумілішими. Ти йдеш до школи – але ти не розумієш, навіщо тобі потрібні предмети, які ти не спроможний вивчити. Ти йдеш до університету, на обрану батьками спеціальність, і не можеш зрозуміти, чи ти хочеш взагалі з нею мати справу. І навіть йдучи на роботу ти замислюєшся про те – чи це твій вибір, чи так просто було комусь потрібно? Чи тим ти зайнятий і чи ти живеш, як хотілося б…

Самоідентифікація в нашому світі навіть з якихось дрібниць на кшталт “ти їси м’ясо чи ні?” дуже умовна, адже суспільство диктує, що тобі робити, починаючи з твого харчування та закінчуючи твоїм ліжком. І якщо у фільмі йдеться про події 35-річної давності, то…єдине, чого ти дивуєшся, це той факт, що після такої кількості часу люди лише вельми умовно стали один до одного терпимішими і почали сприймати інших як окремих, самостійних людей, які мають декларація про вибір.

Про що цей фільм? У моєму розумінні він про права. Про права людей на те лікування, яке вони вважають для себе кориснішим. Про права людей отримувати медичну допомогу та жити у цьому світі незалежно від того, як вони себе самоідентифікують. З тією лише різницею, що у фільмі ми спостерігаємо в тому чи іншому вигляді щасливий кінець, а в реальному світі…в реальному світі все та ж війна…

1 коментар до “Даласький клуб покупців. Про складність самоідентифікації у сучасному світі”

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Відкрийте більше з Only for Us

Підпишіться зараз, щоб продовжити читання та отримати доступ до повного архіву.

Продовжити читання