Дюрарара!! – перше аніме, яке не набридло

Чи багато вам зустрічалося анімешок, від яких не втомлюєшся до кінця останньої серії? Здається, я знайшов вам одну з…

Почну з того, що це аніме було у списку схожих на Дорохедоро. Навіть якщо ви дивилися його, відразу зазначу, що швидше не схоже, ніж схоже. І тут скоріше простіше назвати збіги, ніж відмінності між цими двома творами, але… кому взагалі якась справа?

Усі події зав’язані на токійському районі Ікебукуро, куди переїжджає головний герой. І тут важливо сказати, що в цій анімешці вам достатньо подивитися першу серію, щоб чітко зрозуміти – чи викликає у вас усмішку чорношкірий російський сушист (особливо в нинішніх реаліях) чи ні. Якось після перегляду першої серії і короткого знайомства зі світом вам або стане цікаво хто, що, навіщо і чому, або ж ви просто її закинете. Це не той випадок, коли лише через 5 серій ти або розумієш, що “ну нафіг”, або вгризаєшся і дивишся до кінця. Гумор, концепт розповіді, персонажі – це все подається одразу як на долоні. І що ще приємніше – більшість речей, які відбуваються між персонажами, також не затягуються на 5 серій з з’ясуванням причинно-наслідкового зв’язку між подіями, а відомі відразу.

Персонажів, до речі, дуже багато. Їх недостатньо багато щоб заплутатися, але вельми щоб вони від’їдали свою частину сюжету. Що ще цікавіше – більшу частину аніме-адаптації ті чи інші події показують начебто з різних поглядів. Це дозволяє тобі побачити ситуацію очима кожного окремого персонажа, щоб у результаті чітко зрозуміти хід його думок і не ставити запитання про те, чому хтось якось дивно вчинив. Я б сказав, що в цій анімешці багато речей, які дратують, як би зализані і не дратують. Втім, зовсім без подразників тут не обійшлося, і у вас (традиційно) буде багато питань до головного героя. За великим рахунком, що дивно – тут немає, як таких, головних героїв. Кожен займає своє місце і кожен важливий. Немає якоїсь чіткої вертикалі, де все зав’язано.

Антагоніст (у широкому значенні цього слова) відсутня, тому як можна назвати антагоністом персонажа, який зустрічається через серію і про якого всі знають? Втім, знову ж таки, тим і цікаво це аніме – воно не про боротьбу добра зі злом чи якусь яскраву і важливу мету – воно про життя групи людей у ​​межах одного району, де відбуваються різні речі. Це дозволяє насолоджуватися тим, що відбувається, не чекаючи будь-якої конкретної розв’язки, до якої все явно йде. Загалом я назвав би це аніме свого роду сіткомом.

Одна з тем, що порушуються в анімі, є самотність. Персонажі взаємодіють із великою кількістю людей, яких вважають своїми друзями, але в той же час, десь у глибині, вони розуміють, що їм чогось не вистачає. Хотів би сказати кохання, але кохання тут, якраз таки, відбито з різних боків. Антагоніст каже, що любить людей, при цьому створює ситуації, в яких вони повинні мучитися з вибором або постраждати. Один із персонажів не любить нікого, і вважає, що не може цього робити, на що є свої причини. Хтось хоче кращого світу для своїх друзів, тим самим виявляючи кохання, але в якійсь своїй манері. Любов тут показана в більш явній, і більш збоченій формі (не про щось еротичне, скоріше про переваги), але при цьому аніме складно назвати історією про відносини. Місцями я навіть швидше назвав би “історією,

Це історія про вічні розвилки, де ми не завжди обираємо правильні рішення і про те, до яких кінцевих результатів наш вибір може привести. Коли маленький чат стає великою неконтрольованою спільнотою, на якій тримається більшість сюжету. Іноді наше бажання жити життям, у якому ті чи інші речі не стають буденністю, призводить до того, що наше життя стає різноманітним, але не завжди комфортним. Це як шукати спілкування, почати спілкуватися з 10 людьми, та втомитися від їхньої кількості. Як би образно щодо сюжету це не звучало.

---

Дюрарара – аніме з дурною назвою, яка мало що дає про сюжет. Тут є “російська мафія”, частиною якої є темношкірий сушист, вершник без голови в сучасній інтерпретації. Незважаючи на давність публікації манги (починаючи з 2004 року по 2014) можна сказати, що воно (як і Експерименти Лейн) випередило свій час. Коли за допомогою телефону та знань програмування ти можеш зібрати велику групу людей з якоюсь спільною ідеєю або без неї. В анімі цікаво показано, наскільки сучасні технології плавно змінили порядки, і привели світ до того, коли звичайна людина здатна створити організацію, яка буде настільки сильною, що їй почнуть цікавитись навіть угруповання мафії. А також проблеми, пов’язані з управлінням великою кількістю людей, які не мають конкретної мети.

Є деякі міфічні та сюрреалістичні елементи, які якось затишно вплітаються в сюжет, і не створюючи відчуття, що тобі показують якусь супергеройку, урізноманітнюють повсякденність героїв.

В наш час рідко зустрічаються затишні фільми, і не менш рідко зустрічаються аніме, які ти просто дивишся на якійсь хвилі, не думаючи про те яка це серія, або не втомлюючись від історії оповідання, де ти, підперши голову лапкою, чекаєш якнайшвидшого завершення гілки. Ти просто слухаєш розповідь і тобі цікаво, до чого це все прийде. Так цікаво, що не помічаєш, як швидко пролетіли 65 серій. Безперечно можу порекомендувати це аніме…всім. Всім хто втомився від Наруто та подібних до них. Ну або щоб відволіктися від серіалів – теж не найгірший варіант 🙂