Гарбузова поїздка позаплановими лісами (31.10.2021)

Поїхати недалеко, знайти гарбуз, втратити телефон і окуляри, знайти, втратити рукавичку, пішачка з гірочки, і…досить з вас спойлерів, краще дивіться/читайте далі 🙂

Щоб здійснити “поїздку року”, не обов’язково їхати кудись далеко. Досить просто “поїхати ось на цей горбок” і вирішити, що…”по дорозі буде легше повернутися назад, ніж полями”. На жаль, плани і реальність не завжди збігаються. І тим цікавішим може вийти поїздка 🙂

Мої спроби показати нюанс трасою не увінчалися успіхом, тому поясню на словах. Все те, що є крайньою правою частиною нашого маршруту, було відзначено як “дорога” у Гуглокартах, і… було відзначено чудовим словом “е**ня” у maps.me, а якщо точніше там дороги зображено не було. Тому плани “скоротити маршрут” успіхом не увінчалися, але це я дуже забігаю наперед. Повернімося до початку.

Початковою ідеєю було виїхати на гірку, щоб побачити краєвиди та знімати їх. День видався сонячним, відносно вітряним (це коли вітер в обличчя, але ти радієш, що потім він буде в спину), батареї на велосипедах були заряджені плюс взяли одну про запас, тому що їздити восени своїм ходом мало приємного. Першим піт-стопом стало місце біля цвинтаря.

У цього цвинтаря, на диво, завжди чудова дорога, і саме сюди ми їздили кататися на лонгборді та роликах. Та й місця тут спокійні, по-своєму красиві. Зупинилися пофоткати горобину, але я знайшов щось не менш цікаве

Листя дерев мало дивні точки. Нещодавно в нас була десь недалеко аварія та уточнювали, що можливі кислотні дощі. Підозрюю, що ці крапки на дереві є або хворобою, або…слідами того самого дощу. У будь-якому випадку вид листя зачаровував. І хоч горобина була нашою головною метою, але мені її красиво зняти не вдалося. Але дуже хотілося зробити якийсь тематичний знімок на тлі цвинтаря, що ніби відображає щось. І його вдалося зробити трохи далі

Саме в цьому місці візуальне сприйняття сухих стебел від соняшників відмінно синхронізується з хрестами, що стоять, на тлі. І можливо мені не вдалося художньо передати те, що мені хотілося, але все одно було приємно для себе це виділити як такий собі перфоманс. Відійдемо від сумних думок і поїдемо далі

В ідеалі наші плани полягали забратися на цю гору до дерев, і там знімати краєвиди, а потім, мабуть, повернутися додому, хоча здається, що це дуже близько, насправді там дуже проблемна ділянка довжиною 2 км ґрунтовою дорогою з ямами. Тому було вирішено не затримуватись і їхати далі.

Дорогою нам зустрівся самотній соняшник, що залишився біля дороги. Дивно завжди спостерігати, коли після збору врожаю є такі ось безхазяйні залишки продукції. тим веселіше пташкам, яким буде чим підкріпитися в холодну пору року 🙂

Коли я їздив селами, це була звичайна земляна дорога. Зараз вона була така роз’їжджена машинами, що часом було відчуття, ніби це якась стара асфальтова дорога, за якою давно не стежили. Дивно, як машини можуть витоптати землю.

Зверху відкривався чудовий краєвид на далекі простори. У такі моменти здається, що це щось нереальне, і на багато кілометрів вдалину немає жодної живої душі. І хоча це не так, але відчуття там приблизно такі.

Сьогодні була перша повноцінна подорож з моїм новим-старим Nikon D3300. Це була спроба випробувати його в дії та подивитися, чи потрібна мені ця камера. Жаль, що всі ресурси куди завантажуються знімки стискають якість, тому що тільки для цієї статті я відібрав сумарно 31 знімок.

Особливо добре зарекомендував себе його об’єктив 55-200, що дозволяє знімати як на короткі, так і на далекі дистанції. У таких поїздках це виявився дуже універсальний “тревел-зум”, з приємною картинкою.

Знімки були зроблені на горі, куди ми їхали. Незвичайною знахідкою був телефон, який валявся з краю полів. Напевно, хтось викидав сміття з довколишніх сіл, і він залишився десь тут лежати. У той же час це сприймалося як якесь відсилання у 90-х, коли такі телефони були основним засобом зв’язку.

Другою ж знахідкою став гарбуз. Справа в тому, що тут люди вивозили викидати відходи, і окрім інших, мабуть, викидали насіння з гарбуза. Гарбуз рослина невибаглива, у бабусі, свого часу, її примудрилося посадити навіть порося, яке п’ятачком рило землю, і в результаті через кілька місяців у центрі двору виріс гарбуз. Тут же вона нікому була не потрібна, адже хто тягне овоч з, умовно, смітника? А ми так! Та й навіщо добре пропадати? Адже згниє, і ніхто не оцінить. А ми зможемо забезпечити себе смачною гарбузовою кашею на молоці 🙂

Тут маршрут зі звичайної площини переходить у казкову площину, адже подальший шлях пролягав крізь ліси. Грунт тут піщаний, тож дорога була дуже незатишною для двоколісного велосипеда. Саме в таких місцях повний привід у вигляді заднього педального та переднього моторного можуть себе чудово зарекомендувати.

Піднявшись на гірку, ми вирішили перекусити. Добре, я вирішив наперед приготувати нарізку для бутербродів, щоб не їхати на голодний шлунок, як це зазвичай у нас виходило. Тим більше, що навколо був ліс. Шкода, що люди, все-таки, зустрічалися.

Ми не ми без селфачів. У мене була модна зачіска, а Сашкін була похмура від сонця 🙂

Подальша дорога привела нас у ще більш незвичайне місце. Звідси відкривався ще більш приголомшливий вигляд, бо ми заїхали в сам ліс і опинилися на околиці здорового рівчака.

Складно передати словами красу тих місць, але дерева далеко цілком здатні дати зразкове уявлення про те, на якій висоті ми знаходилися. Не дарма село, розташоване поряд, носить горду назву Гірники (Горники).

На цьому місці вперше за подорож мені довелося дістати мій Panasonic GX7 з макро-об’єктивом, хоча макро сьогодні було явно не моїм. Тому зробив пару знімків і заспокоївся.

Приємно спостерігати сонце крізь жовті суцвіття якихось рослин, які так і хотілося трохи зняти.

Інші речі, на зразок цієї шипшини, були помічені тільки вдома. Не найкращий знімок, але якби відразу помітив павука з павутиною, та ще штатив був у наявності – можна було б зробити кілька гарних кадрів. Але, на жаль, сьогодні поїздка була на першому місці.

Хоча явного урвища і немає, у нас за спиною була гірка, з якої не кожен би наважився взимку з’їхати на санчатах. Чомусь тут явно згадувалося КиШовське “розбігшись стрибну зі скелі..” 🙂

Якщо приїхати сюди чисто знімати – можна отримати чудові кадри як природи, так і в гарному місці зняти якусь людину. От навряд чи туди хтось захоче цілеспрямовано їхати. Нам же треба було збиратися додому, адже дорога була вельми не явною, а йшлося надвечір.

Хоча тут Сашкін була ще “на коні”, незабаром доведеться з нього злізти, тому що на даному велосипеді з’їжджати з гірки буде дуже і небезпечно. Тут варто сказати “Гугл, куди ти нас завів?”

Але стрімкі місця зовсім не означають, що вони не можуть мати красивих видів та краєвиди тут були просто чарівні та вони коштували всіх тих старань що були до та будуть після.

Напрочуд, часом приємні знімки проти сонця можна отримати навіть на телефон. Зокрема, тут бюджетний Realme C15 дуже непогано впорався з контровим світлом. Не кожен фотоапарат міг би так добре передати передній і задній план.

Долина за рахунок заходу сонця, або за рахунок того, що скрізь щось палять, набувала якогось чарівно-затуманеного вигляду. Немов знімалося вдосвіта, коли можливий туман.

Улюбленим знімком з подорожі став що ви бачите вище. Я не поправляв тут обрій, тому що вирішив що це зайве. І нехай він завалений, але мені здається, ніби це не знімок, а якась картина… заднє тло тому дуже допомагає.

Часом дорога була кращою, часом гіршою. Але в основному я б не став їхати туди на тому, що має більше двох коліс.

Рідко тут у небі помічаю літаки, а тут небо було блакитним і на тлі летіло два літаки у різні боки. Адже цікаво, куди летіли його пасажири.

У селі Здолбиця ми натрапили на дуже цікавий паркан, зроблений з дерев. Уздовж сітки рабиці були висаджені дерева, які були основною частиною паркану. Думаю, навесні тут дуже гарно з ним, особливо, якщо дерева квітучі.

Там же нам зустрілася дуже приголомшливого вигляду зупинка, подібних до якої я тут ще ніколи не зустрічав. Здавалося б, село десь відносно в глушині. а люди спорудили таку ось без баштову красу 🙂

Кінцевий знімок закінчення нашої дороги був таким самим “туманним”, як і вся дорога. Я не зміг передати кадром суть, але було відчуття що далі за горбком прірва 🙂

---

Під час поїздки я встиг розгубити все, що можна крім совісті 0, у мене впали окуляри, Сашка їхала ззаду і їх підібрала. Потім у мене з кишені випав телефон, знову ж таки, Сашка їхала ззаду і примудрилася його підібрати. А ось одну з двох рукавичок врятувати не вдалося, в результаті лапки в кінці поїздки примудрилися трохи підмерзнути. Не дивлячись на всі ці моменти поїздка була більш ніж вдалою, а ми повернулися аж увечері (виїхали о 2 годині дня, повернулися приблизно о 7 вечора).

Тішать такі поїздки в середині-кінці осені. Це такий шанс ще хоч раз встигнути вирватися кудись, щось знімати, і просто змінити атмосферу на кілька годин. Плюсом є той факт, що тут є місця, куди ти можеш поїхати і всі вони дуже різноманітні.

Поїздка та тест фотоапарата вдалися. Ми задоволені 🙂

Ps трохи більше та більш повнорозмірні фото у нашій галереї за посиланням Гірники 31.10.21