“Навіщо весь світ, коли поруч ти …”(с)O.H.

Дивно збіглося, що рік тому у мене в голові грала одна пісня мало не по колу, а цього року в той же час грає інша… того ж виконавця… з тим самим сенсом для мене… рік.

Я намагаюся пропускати її останнім часом, зважаючи на те, що поєднавши ті події і текст вона звучить як прокляття…

“Город, пять сорок, страшно
Ветер в двухместном боксе
Весь мир был многоэтажным
Жаль, что мы были глупы и взрослыми

И теперь с тобою мы свободны как птицы
Нас прибьют гвоздями к полу и будем счастливы
Лучшее, что с нами могло случиться
По-настоящему, по-настоящему…”

…і ось минув рік і як якийсь фільм, який запускають по колу, ти починаєш згадувати кожен прожитий день. Кожен момент, і що і коли після чого відбувалося. Такий собі персональний кошмарний сон, що наздоганяє тебе щоразу, і тобі складно сказати що гірше…коли тобі кажуть що дитини немає, або коли повідомляють що дружина у важкому стані…мабуть байдужість багатьох було найгірше. І це ще одна причина, чому цей текст у мене “синхронізувався” з тим часом…

“Люди наблюдают молча и все в порядке
Все нормально, все нормально

Никто, никто не спасет тебя
Когда тебе плохо
Никто, никто не увидит как
Чтобы жить тебе нужно сдохнуть
Никто не знает, что там внутри тебя
Но мы все похожи
Никто не сможет тебя спасти
А ты все еще можешь
Ты можешь…”

Текст цього року більш “позитивний” (а кліп так і зовсім)…швидше нагадує наслідки всього того, що сталося цього дня рік тому. Звучить він відповідно як:

“Глазами друг в друга, метро, постель
Здесь все обожают, как льется кровь
Ты больше не веришь людям – нет, прошу, верь
Верь любому из слов
Глупых банальных слов

По пьяным улицам и до истерики
Зачем весь мир, когда рядом ты
Загадка жизни – получать все эти деньги вместо мечты
Давай сбежим туда, где

Солнце светит,
Где нас никто не заметит.
Где небо кислотным взрывом в начале дня
Громче – тише
По спинам разбитых крыш
Опять таблетки, ты и я…”

Нерозумно прив’язувати події до текстів, і потім самому ж від цього “отримувати”, щоразу натикаючись на ці пісні в плей-листі. Втім, коли хочеш пожуритись з якогось приводу – завжди знаєш, що можеш послухати. Ось. “І твої друзі дуже люблять тебе, Але у всіх свій чат і своя френдстрічка…”

За рік багато чого трапилося і складно сказати, як вплинули ті події на те, що зараз у голові через стільки часу. Повертаючись у 2009, що став уже далеким, тоді мені довелося подорослішати буквально за пару тижнів, забити на ідею продовження навчання, і почати працювати. Тоді це був якийсь нехай і не дуже помітний, але поштовх. Те що трапилося рік тому теж можна вважати “поштовхом”, але складно сказати був він до чогось змушує задуматися над тим як надалі не робити будь-яких помилок, або ж поштовхом у прірву, коли розумієш, що будь-яка твоя дія і будь-які спроби чогось досягти не мають сенсу, оскільки весь сенс було втрачено 26 серпня 2015 року. Якщо в тому році купувалися речі, шукалося ліжечко, робилися фруктові закрутки для прикорму, то цього року за всієї моєї любові до закруток у мене руки не варто щось робити в цьому напрямку. Чому? Тому що немає сенсу…будь-яку свою дію сприймаєш як заздалегідь 100% невдачу. У сім’ї я завжди був наймолодшим. У мене було 3 двоюрідні брати, 1 двоюрідна сестра (згодом дві), один рідний брат. Якщо не рахувати двоюрідної сестри у якої дитини не стало через тиждень, я як і раніше є наймолодшим…”останнім”. Але загалом і це не має сенсу. Я намагаюся заробляти гроші заради якихось майбутніх цілей, дуже засмучуюсь коли виходить щось на збиток, позбавляю себе/сім’ю будь-яких речей на кшталт поїздок кудись або банально купити полицю під книги яку збиралися купити чорти коли, поміняти стільницю з хреново краном, що закручується…і ось я все економлю заради якоїсь майбутньої мети, але все зводиться до того, що я не бачу цієї мети. Точніше я не бачу мети, яка б вимагала грошей як таких. Страшно думати, що може бути якась інша дитина. Страшно хоч щось уявляти, боячись знову так ось раптово все втратити. І щоразу приходиш до однієї думки, що краще просто більше не планувати. Померла Варя? Більше не заводити кішок…померло кошеня підібране на вулиці? Більше не підбирати кошенят з вулиці довше ніж на пару днів…померла дитина? Просто тому що наплювавши на все, що трапилося, ти втратиш самого себе. Після всіх подій, що трапилися за минулий рік, починаєш боятися до когось прив’язуватися, вважаючи, що якщо ти цього когось підпустиш трохи ближче, його в тебе знову заберуть. І якщо колись я вірив у чорні та білі смуги, гарні та погані моменти, то як і після того, як не стало тата, за цей рік я не зміг знайти те, що мені дало життя натомість. Гроші? Пхах…найцінніше…і щоразу бачачи якесь живе істота, яке без твоєї допомоги можливо не виживе, ти так само віриш у те, що ця істота є деякою реінкарнацією когось з тих, хто був у тебе забраний. І щоразу розумієш, що все це дурниці.