There is. A game. In new post. They call the West of Dead

Чомусь задумавши писати пост про гру West of Dead, у мене в голові заграла House of the Rising Sun. Збіг?..

Чи багато ви зустрічали ігор, які б одночасно відштовхували і залучали вас своїм оформленням? У будь-якому випадку, West of Dead, напевно, стане однією з них.

Наш шлях починається в якомусь салуні. Невідомо, хто ми, що ми, звідки і як тут опинилися. Декілька завсідників закладу не проти перекинутися з нами парою слів, але не більше. І щось ніби натякає нам, що ми тут вже далеко не вперше, і … цілком імовірно, що не востаннє. Ласкаво просимо до West of Dead – світ, де все ще живі справжні ковбої. Але… чи живі?

Концепція гри полягає у проходженні кількох локацій, кожна з яких має безліч кімнат. Проходити ми їх можемо у будь-якій комфортній для нас послідовності і наша мета знайти вихід із локації. Так як гра має деяку варіативність, то виходу з кожної локації є два – простішим шляхом і складнішим. Залежно від нашого вибору змінюється складність гри, на рівні є більш високорівневі предмети, а вороги все більше задають нам спеку. Для швидкого переміщення в межах однієї локації існує мережа порталів, що дозволяє швидко переміщатись між частинами.

Існують деякі місця, куди ми зможемо потрапити лише через деякий час – вбивши боса, і відкривши ту чи іншу здатність. Певною мірою це дозволяє віднести цю гру до жанру метроідваній, оскільки деякі шляхи для досліджень будуть нам доступні не відразу. Проте не варто зваблюватися, що цей напрямок у грі надто розвинений. Просто після вбивства кожного боса наприкінці певних локацій, у вас з’явиться можливість використанням здатності підібрати предмет чи піти через нові локації. Самі локації хоч і мають деяку стилістичну відмінність і свою колірну гаму, проте не виділяються чимось особливим, тому після якогось часу вам може здатися, що ви всю гру ходите по тому самому місцю з невеликими відмінностями. Але якщо замислитися, то більшість ігор працює за тим же принципом,

Між рівнями на нас чекає Відьма, яка може нам розповісти частину історії світу у вигляді деяких спогадів різних людей. На основі цих спогадів і формується більшість сюжету гри. У неї ми можемо обміняти місцеву валюту – гріхи на розблокування зброї та здібностей. Мені, знову ж таки, важко не побачити тут пряме посилання до Dead Cells, де після проходження кожного рівня нам потрібно було віддавати клітини в обмін на нові предмети та зброю. Але тут це стилізовано миліше і зрозуміло, чи що. Чи смішно буде почути, що за цією кімнатою слідує приміщення, в якому ми…можемо відновити здоров’я і вирушити далі.

Босів у грі є два типи. Точніше боси одні, їх кілька, але, крім них, є ще “небезпечні злочинці”, яких нам велено зловити. Усього їх три на кожну гру, і зустрітися вони можуть на цілком випадкових рівнял. Я б назвав бої з ними одним із захоплюючих процесів, зважаючи на те, що дана арена, вас двоє, кожен із цих злочинців має свою особливу (найчастіше, потужнішу, ніж у вас) зброю. У когось розривні патрони, у когось кулі, що самонаводяться. Вбивши такого супротивника є шанс підібрати якийсь “рецепт” для подальшого розблокування унікальної зброї. До речі, поговоримо про зброю.

У грі представлено дуже почесний арсенал. І хоча спочатку тобі здається, що вони всі про одне, але насправді вся загадка полягає в тому, щоб підібрати зброю, яка буде більш сумісною з іншим. Наприклад, безглуздо вибрати дві снайперські гвинтівки, адже вони мають досить великий час перезарядки, а значить вас можуть встигнути підстрелити, поки вони будуть перезаряджатися. Ми можемо вибрати револьвер, гвинтівку, дробовик, деякі варіанти автоматичної зброї. Кожен має свої особливості і кожен відмінно поєднуватиметься з якимось іншим видом зброї. Є, наприклад, пістолет у якого кожна п’ята куля завдає критичної шкоди. Дробовик з дуже високою шкодою, але близькою атакою і т.д. За стрілянину з кожної зброї відповідають обидві курки геймпада, завдяки чому ви можете поєднувати далеку та ближню атаку, не витрачаючи час на перемикання зброї.

Мені подобаються ігри, де управління зроблено з розуму. Тобто у тебе не виникає запитань, чому перекат або використання здібностей знаходяться на якійсь конкретній кнопці – ти думаєш “мені потрібно це”, і пальці самі знають куди тягтися – саме так зроблено управління в West of Dead. Тут ще дається взнаки особливість геймплея. Якби можна було назвати це жанром, то я б сказав що це “коридорний шутер” з slow-motion стискання в дусі Max Payne. Від куль ворогів нам доведеться ховатися за укриттями, куди ми можемо залетіти перекатом. Вдало зроблений перекат (коли ворог вистрілив, але ти до влучення кулі встиг натиснути кнопку перекату) викликає той самий ефект уповільнення, під час якого ти можеш прицілитися у ворога і наповнити його свинцем тушку. Коли я тільки почав грати, мені здалося, що якось воно все простенько і миленько. І все було так, поки я не зрозумів, що в налаштуваннях спочатку включено опцію “допомоги в прицілюванні”. Її ненав’язлива робота створювала відчуття, ніби я найвлучніший хлопець на селі, але після відключення прийшло розуміння, що це далеко не так. Ходьба виведена на лівий стик, тоді як правий відповідає за прицілювання. Локації темні, вороги ледь помітні, і тут нам на допомогу приходить ненав’язливе підтвердження мети у вигляді кола під ворогом. АЛЕ! Усі локації виконані у затемненому вигляді. Щоб побачити ворога, нам потрібно запалити ліхтар (встигнувши до нього добігти). І тільки після цього це “підтвердження мети” запрацює. Ходьба виведена на лівий стик, тоді як правий відповідає за прицілювання. Локації темні, вороги ледь помітні, і тут нам на допомогу приходить ненав’язливе підтвердження мети у вигляді кола під ворогом. АЛЕ! Усі локації виконані у затемненому вигляді. Щоб побачити ворога, нам потрібно запалити ліхтар (встигнувши до нього добігти). І тільки після цього це “підтвердження мети” запрацює. Ходьба виведена на лівий стик, тоді як правий відповідає за прицілювання. Локації темні, вороги ледь помітні, і тут нам на допомогу приходить ненав’язливе підтвердження мети у вигляді кола під ворогом. АЛЕ! Усі локації виконані у затемненому вигляді. Щоб побачити ворога, нам потрібно запалити ліхтар (встигнувши до нього добігти). І тільки після цього це “підтвердження мети” запрацює.

Коли я знайшов цю гру у себе в бібліотеці, то засів за неї буквально на весь день. Вона ніби підсаджує на себе таким собі ненав’язливим геймплеєм, коли нам потрібно просто бігати, ховатися, відстрілювати негідників, вмирати, і … починати все по-новому. Локації хоч і виглядають одноманітними, але щоразу мають нову будову, нову зброю, і просто приємно пробігтися тими чи іншими рівнями, відстрілюючи гадів. Історія викликала в мені інтерес, і це той випадок, коли я не пропускав оповідання персонажів, а дійсно цікавився сюжетом і його розкриттям. І хоча історія не має якоїсь над-унікальності задуму, але…якщо в усьому шукати сенс – його можна не знайти зовсім. Тим не менш, за моїми відчуттями, сюжету тут більше, ніж у тому ж Dark Souls.

Явних мінусів у гри немає, крім, до певної міри, одноманітності процесу, але такі ігри існують щоб зайняти нас на кілька вечорів, з чим гра більш ніж відмінно справляється. Босів хоч і небагато, але деякі дуже цікаві, вимагають свого підходу (останній бос, так і зовсім хороший, хоча і при певних знаннях проходить дуже легко). Так. Забув сказати. Тут навіть прокачування поділено на три напрямки – те, що відповідає за здоров’я, те, що відповідає за шкоду зброєю та останнє – як думаєте, за що відповідає? Правильно! За можливості. Вони тут теж є, і…боже, чим більше я пишу цей пост, тим більше розумію що West of Dead це Dead Cells в іншому виконанні. Можна було б довго лаяти його за це, але механіка бою тут разюче відрізняється, у зв’язку з чим порівняння скоріше комплімент, ніж закид у плагіаті.

Багато хто лає гру, за те, що творці вирізали одну локацію і боса, і випустили їх у вигляді окремого DLC. Так, напевно, це погано. Але…на розпродажі я взяв це DLC за 15 чи 20 грн. Грубо говорячи менше 1 у.о. за DLC, хай навіть на розпродажі. Це багато? Думаю що ні. Тим більше, що гру я купив у складі бандла, тому хотілося окремо подякувати творцям за такий відмінний продукт, і я з радістю купив доповнення.

78%/75% позитивних відгуків у Стімі кажуть, що у гру “можна грати”. Я ж думаю, що гра дещо недооцінена, тому що моя особиста оцінка ближча до твердих 8 з 10. Це той рідкісний продукт, який я завантажив ще на стадії бета-версії, і мені стало цікаво побачити кінцеву версію. Рекомендую всім фанатам Dead Cells, які не проти спробувати щось новеньке 🙂

До речі, як ви помітили, скріншоти дуже “плоскі”. Справа в тому, що гра повноцінно підтримує широкоформатні монітори. У цьому гра навіть перевершила Dead Cells, у якого (навіть через купу апдейтів) темні смужки з боків. За це окреме спасибі розробникам!