Дубно 2.0 – відчуття після 6 років життя

Дубно. Місто, яке зачарувало нас як тільки ми в нього приїхали. Що можна про нього сказати, після 6 років життя? Далі у статті..

Вважається, що повноцінно відчути те чи інше місце можна лиш тоді, коли ти повноцінно в ньому проживеш певний час. Таким чином, ми віддали Дубно 6 років свого життя, і хотілось зробити певний “зріз” того, що ми побачили за цей час.

Перспективи

Дубно розташоване в самому серці 5 областей, 4 з яких мають в нього пряму дорогу. Тобто я можу сказати, що “куди б ви не їхали – ви все одно проїдете Дубно”. І це ще більше підтверджує той факт, що трасу Київ-Чоп, підготовлювали до Євро-2012, бо Гугл пам’ятає про те, що “Рівняни тепер знають, якими мають бути дороги, бо їздять автотрасами Київ-Ягодин і Київ-Чоп, зробленими напередодні Євро-2012”. Втім, Київ-Чоп, крім іншого, славиться ще й тим, що на моїй пам’яті це найбільш смертельна траса, яку я зустрічав. Буквально день через день зустрічаються новини про “смертельну ДТП”. Але це сумнівна перспектива, тож давайте розглянемо інші.

У центрі міста можна зустріти Дубенський замок, також відомий як замок князів Острозьких—Любомирських. Це по праву є однією з “перлин” регіону і міста в цілому, бо стан, в якому зберіглась історична будівля, заснована у 1492 році, дуже добрий. У Гуглі замок має 8408 відгуків, з яких середній рейтинг складає 4.6. Викликано це захватом людей, котрі його відвідують, і там є на що подивитись, але…цікавим лишається той факт, що існування і відновлення перлини відбувалось не завдяки бюджету міста, а, скоріш, всупереч йому. Більша частина робіт з відновлення і підтримки замка була зроблена за рахунок меценатів і небайдужих людей. На те, як виглядав “до” і “після” замок можна подивитись отут.

Крім замку, в місті також можна подивитись на Луцьку браму – споруду, котра була побудована ще в далекому 1623 році. По моїм відчуттям, за нею дивились з меншим ентузіазмом, і за ті 6 років що ми жили стан її став трішки гіршим.

Не менш цікавим об’єктом “для подивитись” є і Бернардинський монастир, побудований з 1617 до 1629 року. Будівля мала різні призначення, одне з яких (на мою думку) є найбільш трагічним, коли вона використовувалась в тому числі як в’язниця НКВС. Це минуле відбите слідами куль на одній зі стін, котрі летіли в неї під час розстрілів людей.

Хоча ця будівля і не відноситься напряму до Дубна, але Тараканівський форт, а точніше його залишки – також є місцем, котре полюбляють відвідувати туристи. Не дивлячись на те, що він будувався у 1873-1890 роках, зберігся він, мабуть, найгірше серед інших пам’яток архітектури. Втім, ви ще можете встигнути його побачити, тож не зволікайте. Цікаво, що не дивлячись на своє цільове призначення, форт майже ніколи не був по ньому задіяний.

Серед інших споруд, котрі ви можете побачити у місті, особливо виділяється Костел святого Яна Непомуцького, котрий важко не помітити проходячи повз нього. Побудований у 1817-1830 роках він добре зберігся, і займає своє місце серед історичних пам’яток Дубна.

Завершує цей далеко не повний список споруда, котра мала найбільш “цікаву” історію. Велика синагога, що була збудована в стилі бароко ще у XVI столітті, якщо вірити Вікіпедії, числиться у стані “на реставрації”, хоча за фактом реставрацією ніхто не займається, а сама будівля стає все більш занедбаною. Я не дарма зупинився на ній у кінці пам’яток, бо свого часу ходили певні чутки, що цю саму синагогу хотіли відновити за власний рахунок певні меценати, котрі відносились до єврейської спільноти, але щось пішло не так, і головний корупціонер мер міста Дубна Василь Антонюк не дав дозволу на його відновлення, бо не отримав “певної компенсації” за те, щоб надати їм такі права. Чи слід вірити чуткам? Ну…

Реалії

Коли ми перший раз приїхали у Дубно, було видно що місто хоч і “бідненьке”, але за ним слідкують. Його люблять. Коли я подивився у інформацію, хто “володів” містом – на той час (2017 рік) вже на третій строк пішов пан Антонюк Василь Михайлович. Була думка про те, що “ось! Нарешті ми будемо у місті, де є людина, котра любить його і береже”. Та історія виявилась не такою вже й однозначною. От, наприклад, єдиний на місто басейн, котрий потребував реконструкції, простояв вісім років до того, як за його відновлення взялась…ні, не мерія міста. Його відновлення включили до президентської компанії “Велике будівництво”, завдяки чому проект було реалізовано у короткі строки. Інші великі будівельні проекти міста, як то спортивна школа (на базі переобладнання колишнього будинку офіцерів) дуже затягувались по строках. Відновлення моста, котрий є основною транспортною жилою міста, теж затягнулось по строках більш ніж на пів року і, на моїй пам’яті, потребувало більшого бюджету, ніж було заплановано спочатку. За кілька останніх років було декілька резонансних випадків побиття активістів, і як ми розуміємо, у місті з офіційним населенням у 37464 осіб (на 2020 рік) то, навряд чи, можна вважати співпадінням, особливо враховуючи громадську позицію цих людей.

Ми жили поблизу Дубна, і дорога, котра виходила на об’їзну навколо Дубна, не ремонтувалась всі 6 років нашого життя, бо ж постійне “латання ямок” то не є ремонтом, котрого потребувала ця дорога. Враховуючи, що на весь час відновлення моста, це була одна з основних транспортних жил (інша через село Тараканів. Обидва села належать до Тараканівської громади), після відновлення сполучення через міст можна було б провести хоч один нормальний ремонт цієї дороги, але ні.

Місто розвивалось, але постійно “не у тому напрямку”, бо замість місць для відпочинку для молоді встигли з’явитись кілька великих супермаркетів (як то “Епіцентр” чи “Тріо”), часом вирубувались досить багато дерев задля реалізації цих проектів. Ось, як приклад, так виглядала ділянка, де зараз стоїть супермаркет Тріо. За бажанням і за невеликих коштів можна було побудувати спортивний майданчик, але, мабуть, супермаркет там був більш цікавий. Хоча за кілометр звідти вже був великий супермаркет Хмільники, а за 500 метрів в інший бік був супермаркет мережі Наш край. Зараз реалії такі, що на ділянці у 1.5 кілометри є три великі супермаркети. Чи потрібні вони для міста з населенням у 37.5 тисяч осіб?..

Одне з головних місць дозвілля, а саме “Острівок”, розташований біля Дубенського замку, і зовсім є прикладом ганьби для міста, котре, якщо вірити назві спільноти, є частиною Європи. Чому ж ганьби? Ну…цим місцем займається не влада міста, а місцеві активісти, котрі самі постійно його прибирають, викошують траву і доводять до ладу. Тобто на купу супермаркетів у міста були проекти, а на одну з небагатьох зон для відпочинку не вистачило людей, ресурсів, або ж…бажання? Саме так. Часом складається відчуття, що владу міста не цікавить все, що не має у реченні такі слова як “гроші” і “заробіток”. Причому не на користь міста, а задля наповнення власних кишень.

Коли ми переїжджали – було відчуття, що в Одесі все робилось “проти історичної пам’яті”, все руйнувалось і продавалось. І шість років у Дубно показали, що це не тільки проблема Одеси, а й Дубна. З тою різницею, що в Одесі це списують на “розвиток”, а тут…важко сказати на що можна списати розвиток інфраструктури, бо з точки зору збільшення населення міста якогось великого будівництва багатоквартирних будинків не відбулось. Тож всі ці проекти на мою думку відбувались виключно для того, щоб заробити на продажі землі і інших схемах.

Інфраструктура

Як людина, котра жила у Рачині, я не міг зрозуміти однієї дивної речі. Чому є маршрутка Рачин-Тараканів, котру дублює майже повністю місцева маршрутка №3, при цьому дістатись з цього мікрорайона під назвою “Сушильний” на залізничний вокзал чи у поліклініку без пересадки неможливо. Маршрутка зараз коштує 12 грн, відповідно одна поїздка у поліклінику і назад це 48 грн. Враховуючи, що людині може знадобитись їздити туди на перев’язку (не раз зустрічав випадки людей зі зламаними кінцівками взимку, коли бував у поліклініці), виходить досить дорого.

Інші маршрутки, котрих досить багато, фактично дублюють одна одну, через що виникає логічне питання – чому б не зробити менше маршрутів, але котрі б охоплювали більше місць? Бо ж з такою вартістю за проїзд, люди мають право добиратись куди їм треба без додаткових пересадок. Або ж має працювати якийсь “єдиний квиток”, котрий дозволяв би доїхати до певного місця за фіксовану плату. Але ні.

За час проживання було зроблено кілька вело-доріжок, котрі ніяк не відділені від тротуару. Через це часто люди йдуть по тій частині, котра має бути виділена під рух велосипедів. Коли переробляли одну з основних вулиць міста (Данила Галицького) була можливість зробити окрему полосу під вело-транспорт/самокати, але цього не сталося. Чому? Бо…коли ми жили в Одесі, були скарги, що все місто “заклали плиткою”. Тоді це було через те, що чисто економічно була якась зацікавлена в тому особа, котра на тій самій плитці заробила багато грошей. Так от, у Дубно вело-доріжки замість асфальтованої поверхні зроблені…з плитки. Власники велосипедів з ригідними вилками ставлять свічку мерові за таку вело-доріжку. І це не враховуючи того факту, що вело-доріжка від новозбудованого моста (Козацький ринок) і до району “Базарчик” це…біг з перешкодами. Буквально. Я все хотів зняти відео їзди на ровері і додати музику на кшталт System of a Down, котра б показувала, скільки разів за відрізок у сотню-дві метрів можна потрапити в аварію через те, що вело-доріжку пересікають люки, різного вигляду “бордюрні виїмки” і…знаки дорожнього руху.

Коли ж вирішуєш їхати по краю дороги, особливо після дощу, будь готовий, що калюжі тобі потрібно буде об’їжджати посеред дороги.

Люди

Мене часто питають “а як там…які там люди?” – і відповідь на це питання мала б бути початком цього запису. Люди такі ж, як і всюди. Є добрі, є не дуже. Як приклад, певні сусіди вважали за норму палити своє сміття чи пластик, інші топити баньку резиною з шин, треті готувати свиням їжу на спалюванні пластику. Це приклад “не дуже”. Багато людей (типу Павла Семенова) завжди допомагали, коли в тому була потреба. Сусіди чимось допомагали і підтримували. Тобто, окрім негативних прикладів були і позитивні, але якщо взяти “середній зріз” людей, яких ти зустрінеш, я б сказав що вони такі ж як і в інших містах нашої країни. Може десь більш привітливі, ті що йдуть на зустріч, особливо у сфері обслуговування типу магазинів.

Тут я вперше стикнувся з дивним дійством, що люди, котрі живуть за 4-метровим парканом, можуть відноситись до тебе краще, ніж більш прості люди. Котрих ти бачиш кожен день.

Історично склалось, що за 6 років ми по тих чи інших причинах розсварились з більшістю людей, котрих знайшли. З кимось бо він палив ту саму резину, з кимось через політичні погляди на тему мов (привіт, Володя). З іншими, бо вони надто втручались у твоє життя. Але це скоріш косяки наших характерів, ніж вади людей. Тут вже на ваш розсуд.

Медицина

Медицину було вирішено винести окремо, бо з нею я стикався напряму – пару разів довелось полежати в місцевій лікарні, і…не рахуючи певних моментів стосовно урології, я б сказав що лікарня в дуже доброму стані, а з реформою медицини в ній почало з’являтись обладнання, котре не завжди є і в трішки більших містах, як то, наприклад, апарат МРТ, котрим ми користувалися кілька разів.

Знову ж таки, як я розумію, лікарня знаходиться не на бюджеті міської ради, через що красти там нема чого, і, відповідно лікарня має дуже добрий стан відділень. Персонал дуже привітний і, в цілому, залишились лишe позитивні спогади не самих позитивних моментів мого життя (як то коли я ледь не відрізав собі частину пальця). Для всього, що не знаходилось по місцю (в Дубно) – нас завжди рятувало рівне. І Діагностичний центр, і Рівненська міська лікарня (на Карнаухова). Смішно, але серед місць куди ми звертались, найменш відвідуваною була Рівненська обласна лікарня. Не через те що вона погана, просто так сталось, що все необхідно знаходили в інших місцях. Тож по медицині я б поставив тверду 4 з 5.

Загалом

Зараз місто сприймається приблизно як Одеса часів 2017 року. Тому що всі хто відвідують місто – в захваті, а ми, як ті що прожили “півтори каденції мера”, не знайшли чогось такого, щоб хотілось залишити у пам’яті, окрім деяких людей. Я звик казати, що коли ми кудись переїжджаємо – ми шукаємо або людей, або місце. Тобто те, за що можна зачепитись. Місце…будинок був розташований біля траси, машин стало більше, і не так вже стала страшною ідея, що побудують “десь там” міст над городами, як факт того, що рух транспорту збільшився в кілька разів. По людях…відчуття, що палінням резини і іншими “приколами” нас наче “виселяли” звідти. І їм це вдалося, але жодним чином не шкодую з того. Ми змогли вдало і вчасно продати будинок у регіоні, куди все більше почали потрапляти відголоски війни. І це вже були не літаки чи навчання, а збиття ракет, дронів і інших речей, котрих раніше не було.

Є люди, котрих я хотів привезти туди, показати Дубенський замок. І як “турист” я думаю, що ще відвідаю це місто. Чи засмучений я, що більше не є частиною цього “західного світу”? Мабуть, що ні. Будь де є свої плюси і мінуси. Військомат і події останнього місяця показали, що це все стало останньою краплею у стакані під назвою “свята Західна Україна”. Корупція і інші проблеми є у рівному ступені як там, так і тут. Життя коштує дешевше (через продукти), проживання дорожче (дивлячись на ціни по нерухомості), тож зараз цей регіон буде відносно цікавим тим, хто шукає доступне житло у безпечному місці.

Якщо глобально замислитись над тим всім,  згадується один коментар з ФБшки:

 

Раніше мені хотілось сказати “Дубно це місто з перспективами, котре з’їдає корупція”. Але після цього коментаря я, мабуть, переінакшу на “Дубно – це місто оптимістів, котрі вірять у краще, не завжди бажаючи щось робити для цього самого “краще””. На чому, мабуть, і закінчимо..