Королівство Ларса фон Трієра. Король голий?

Поговоримо про серіал в цілому і в деталях. Чим захоплює, дивує, лякає. І які відчуття лишає після себе.

Здавна мені не давала спокою думка, що у Ларса фон Трієра був серіал 1994 року випуску, і я його так і не подивився. На цей серіал Стівеном Кінгом був зроблений більш свіжий “ремейк”, але ми ж за автентичність? Ми ж за оригінал…тим більше, що вибираючи між Кінгом і фон Трієром мені не треба вам казати, кого я виберу (хоча між будь ким і серіалом по Кінгу я б вибрав його). Давайте пробіжимось коротенько по сюжету і манері оповідання.

Королівство 1994-1997

Події відбуваються в Данії, де існує велетенський шпиталь під назвою Королівство – головний шпиталь Данії. Шпиталь було побудовано на заболочених землях, де в старі часи знаходились пруди для відбілювання і прачки приносили сюди матерії, прали на мілині. Саме цією історією починається кожна серія. Можна було б припустити, що на цьому і базується певна частина сюжету серіалу, але це не зовсім, бо більшість подій відбуваються не стільки через місце, де стоїть шпиталь, скільки через людське відношення до тих чи інших речей.

Кольорова гамма серіалу зроблена у жовтих тонах, що для когось може бути не дуже приємним (створюється відчуття що серіал дуууже старий, хоча…він такий і є). Втім до цього швидко звикаєш і починаєш поглиблюватись у сам сюжет. Всі події відбуваються здебільшого у нейрохірургічному відділенні лікарні. За сюжетом у Королівство приїжджає відомий хірург із Швеції – Стіг Хельмер. Він має неоднозначне відношення як до Данії, так і до тамошніх лікарів. І хоча лікарня вважається одною з кращих, у Хельмера є певні сумніви щодо кваліфікації місцевих лікарів. Втім, кваліфікація самого доктора Хельмера стає досить сумнівною, коли з’ясовується, що під час останньої операції, котру він провів, через певну недбалість дитина стала інвалідом. Але шведський лікар не може допустити помилку (як він сам вважає), тож намагається приховати причину, через яку це трапилось.

Попутно інший лікар – Палле Бондо, намагається зробити справжній прорив у медицині і займається дослідженням раку печінки. Якраз у лікарні з’являється пацієнт, котрий міг би стати чудовим джерелом для обстеження, але сім’я хворого виступає проти того, щоб їх близького родича використовували для наукових цілей. Тож йому доведеться шукати інші варіанти, як…можна отримати доступ до печінки вмираючої людини. Між тим, сама лікарня працює не без проблем і міністр охорони здоров’я вирішує навістити лікарню з ціллю визначити, наскільки вона не простоює і чи є якісь проблеми в її роботі.

Свої проблеми має і одна з пацієнток, а саме Сігрід Друссе, яка вважає що вміє спілкуватись з духами і чує плач маленької дівчинки кожен раз, коли їде у лікарняному ліфті. На думку лікарів (загалом, Стіга Хельмера), Сігрід симулює свої захворювання і кожен раз попадає у лікарню з надуманих причин. Втім в неї є своє завдання – знайти і допомогти дівчинці, плач якої вона чує, попутно з’ясовуючи, що ж саме з нею трапилось.

Наповнення лікарні

В серіалі важко виділити якихось позитивних чи негативних персонажів, бо кожен з них має свою повноцінну історію, ідею, і ціль. Хтось намагається всіма силами досліджувати хвороби щоб завершити свою наукову роботу, хтось не дуже серйозно відноситься до майбутньої роботи, через що потрапляє у неоднозначні ситуації. Інші ж просто відчувають себе на своєму місці, і намагаються не думати про те, що відбувається в Королівстві, просто виконуючи свою роботу. Окремо хочеться згадати про “тайне співтовариство” – щось на кшталт місцевої масонської ложі, до якої входять всі основні лікарі. Її ціль взаємодія і допомога між лікарями, якою б дивною і неоднозначною не була та чи інша задача, котру ставлять перед “ложею”.

Одними з небагатьох “позитивних” персонажів є двоє мийників посуду з синдромом Дауна, котрих нам час від часу показують і які розповідають історію, наче вони дивляться на все це зі сторони чи події відбуваються в їх же голові. Але насправді, вони в той самий час знаходяться в цьому самому Королівстві, і являються більше спостерігачами, котрі розмірковують над вчинками тих чи інших лікарів і пацієнтів.

Як з часом стає явно, окрім поверхневих проблем лікарні, є ще і більш глибокі на кшталт азартних ігор на смерть (коли водій швидкої їде по зустрічній смузі на час), проблем особистого характеру (коли ледь не доходить до вбивства одних співробітників іншими), а також безліч історій про духів, котрі з’явились тут через халатність тих чи інших лікарів. Чим далі тебе погружають у життя Королівства, тим більше стає зрозумілим, що воно існує на законах хаосу, а по таких законах щось існувати не може і воно, обов’язково, має піти шкереберть. Тож чи можливо врятувати це місце?..

Королівство. Вихід

На це питання серіал не мав відповіді 25 довгих років. Саме стільки знадобилось часу, щоб дознімати останній, третій сезон серіалу. Справа в тому, що певних акторів з оригінального складу не стало майже одразу після виходу другого сезону (на це і так знадобилось цілих три роки), і сюжет вже поплив. З часом Стівен Кінг напише свою адаптацію історії і в 2004 році світ побачив “Королівський Госпіталь”, історія якого була заснована на оригінальному серіалі, але місце змінилось як і лікарі. Сюжет також дещо змінився і по слухах (я ще не дивився адаптацію) кінець в обох серіалах різний. Що не дивно, бо Ларс фон Трієр зніматиме продовження лише через 18 років після цієї адаптації.

Певні ролі виконали ті ж самі герої, було додано ще безліч персонажів, через що ти не одразу розумієш хто є хто. Історія продовжується з новим лікарем, який приїжджає в лікарню. Ним стає Хельмер Молодший – син сумнозвісно відомого Стіга Хельмера. Він вважає батька генієм своєї роботи, так само ненавидить Данію і хоче дізнатись, що саме трапилось з батьком і яким він був. Чи буде спіткати сина та ж доля, що і батька? Про це ви дізнаєтесь переглядаючи останній сезон, а я хочу сконцентрувати думки на дещо іншому.

Справа в тому, що третій сезон був сприйнятий дуже по різному. Комусь не сподобалось те, що історію “перекрутили” і шпиталь став виглядати повністю інакше. Іншим те, що продовження було не настільки яскравим, яким їм запам’яталися перші два сезони. Але на мою думку, режисер зробив максимальне що взагалі можна було зробити з сюжетом так, щоб історію дійсно можна було до чогось привести і завершити. Думаю, що не в останню чергу через це в сезоні було на одну серію більше ніж раніше. Казус був приблизно ж в тому, в чому і з Грою Престолів свого часу. Невдоволеність глядачів базувалась на тому, що історія закінчилась не так, як їм би хотілось, хоча як такого бачення кінця історії після перших двох сезонів в тебе просто не може бути, бо є постійне відчуття, що там ще можна “знімати і знімати”. Але будемо об’єктивні – коли більшість основного складу вже або немає в живих, або хтось не захоче зіграти, якось важко зробити кінцівку такою, на яку б всі молилися. Тож я думаю, що серіал закінчився так як закінчився. Третій сезон не став відкриттям і кращим за перші два, але слід подякувати пану фон Трієру, бо на даний момент це є остання з його робіт, а враховуючи важкий стан по здоров’ю, далеко не факт що ми побачимо щось іще.

Гумор

Окрему увагу хотілося б приділити гумору серіалу. Він тут дещо чорний, дещо саркастичний. Він вам або “зайде одразу”, або ви будете вважати жарти дурними. Частково він заснований на взаємовідношенням між Данією і Швецією (як от прокляття у бік Данії з боку лікаря Хельмера, котрі він вигукує, стоячи на даху лікарні і дивлячись у бік Швеції), частково на абсурдних ситуаціях (типу моментів, коли лікар знімає диски зі своєї дорогої Volvo щоб їх не вкрали місцеві діти, але йому постійно немає місця на парковці і з самою машиною час від часу щось трапляється). Або ж лікарка, котра дивиться фільми жахів, щоб нарешті перестати боятись вигляду крові у житті. Гумор специфічний, але на мою думку цілком доречний. Особливо враховуючи той факт, хто знімав цей серіал.

Чи варто дивитись?

І тут ми підходимо до головного питання – а взагалі, чи варто дивитись цей серіал? Питання досить складне і неодностайне. На мою думку це один з найфантастичніших і наймістичніших серіалів у Ларса фон Трієра. З цієї точки зору так, слід подивитись. В серіалі дуже цікаво показана зворотна сторона людини, приймання нею рішень, а також відповідальність за свої вчинки. Трішки спойлерну, але чого тільки варта пересадка хворої нирки замість своєї здорової від вмираючого донора, щоб мати шанс (хоча б теоретичний) отримати її у власність, пересадивши собі назад свою здорову. Це одночасно і про те, на що готова піти людина для науки, і, в той же час, на що вона ж може піти заради тліючого бажання будь-якою ціною отримати те, що їй потрібно. І цей приклад з ниркою лише один з багатьох, коли серіал задає своїм персонажам вибір “або-або”, а вони самі мають вибрати, як зробити в той чи інший момент.

Слід бути готовим, що окрім гумору тут також можна зустріти безліч персонажів, котрі за своїми діями будуть вам неприємними. Бо кожен з них показаний, першочергово, з точки зору його вад. У них немає кращої сторони, є просто те, що ми маємо прийняти як є. Тому навряд чи цей серіал можна порекомендувати як розважальний, але глянути його варто. Хоча б щоб побачити, як можна оживити історію крізь чверть сторіччя. Рекомендую.