Вміння прощати

Дане вміння ніколи не було моїм основним достоїнством (ймовірно за його відсутністю). Можливо, варто навчитися? Давайте про це і поговоримо

“Don’t touch the sleeping pills, they mess with my head
Dredging up great white sharks swimming in the bed”

Почну з того, що ми живемо у важкі часи і багато речей тим чи іншим боком викликають неприязнь в одних людей щодо інших. Іноді ці події стосуються теперішнього часу, дуже часто стосуються того, що сталося раніше. Але який термін може мати образа і чи є він?

Колись свого часу я чомусь вирішив, що розлюбити людину можна за 7 років. Ну, тобто через 7 років ти за фактом не можеш якось про нього погано думати або щось до нього відчувати. Жарт гумору в тому, що я не пам’ятаю, які події/яка людина змусили мене так думати, і чому було саме сім років. Але за мою історію були люди яких я за щось прощав раніше, були ті, кого зовсім не прощав. Від чого це все залежить? Я дійшов висновку що це залежить насамперед від нашого бажання осмислити те, що сталося, поставити себе на чиєсь місце, замислитися над тим, що загалом і в цілому відбувається, тобто вивчити ситуацію, що призвела до того чи іншого конфлікту з відстороненої точки зору.

Ніщо так не змушує пам’ятати про щось чи когось, як збережена образа. Ми завжди потрапляючи в якусь незручну/погану ситуацію, що стосується якогось подразника, миттєво згадуємо коли ми ще переживали такі ж емоції, і знову згадуємо про свою неприязнь. Навіть якщо відкинути всякі там “аури”, “карми” та інше, це по суті такий собі мішок, який ти скрізь за собою тягаєш. Не важливо це стосується історичних подій чи якогось суб’єкта. Чи важливо те, що було 70 років тому під час війни? Так, важливо. Але важливе для тих людей і в той період. За межами сприйняття цих людей тієї історії не було, не було тих подій. То чому хтось має нести тягар чиєїсь образи? Зараз багато всяких політичних прикладів які не наводитиму, т.к. кожен із нас і без того їх щодня спостерігає. Хтось це використовує у своїх цілях, через що ми мимоволі стаємо жертвами чиєїсь образи і самі того не помічаючи в це все влазимо. Чому просто не пробачити та забути?

Щоразу заводячи розмову про щось чи когось я приводив все до того, що я ніколи не пробачу людину за щось там. Причому з моєю любов’ю ображатись на все і вся іноді доходило до банального і дурного, але з моїм характером мені складно самому собі вчасно це пояснити і не заводити все в незручний глухий кут. Чи коштувало воно того? Думаю ні, судячи з того, що кількість подібних граблів у моєму житті цілком вистачить на утримання маленької ферми.

Які образи прощати, а які ні? Чи варто їх прощати? Думаю кожен, як і я, повинен провести чарівний ритуал – о 2-й годині ночі лягти у ванну, і не відволікаючись на сторонні звуки і справи задуматися над тим, чи важлива та образа для нього. Точніше так він хоче тягати її за собою, чи пора відкинути її, звільнитися і йти далі, як ні в чому не бувало? Для себе я вирішив, що мабуть так. У мене в житті є те, що мені потрібно, є цілі та плани, і образи на щось чи когось мабуть останнє, що мені зараз потрібно. Історія історією, подіями подіями, душа душею…