Свобода

Замислювались колись, що слово “свобода” в обох мовах звучить однаково, а несе зовсім різний зміст?..

Десь посередині, не з краю
Якимсь своїм таким нутром
Я ту свободі відчуваю,
Що з білим падає снігом.

В мене є рецепт, як розрахуватись з двома своїми найбільшими боргами. Ну…принаймні, нинішніми. Бо по життю боргів в мене багато, і кожному свій час. І от сьогодні, розуміючи, що скоро я можу розрахуватись з цими двома, я відчуваю якусь свободу. 2022 має всі шанси стати тим рідким роком, котрий закінчиться без боргів. Явних, як мінімум.

Чого мені хочеться? Загалом, нічого. За цей рік всі ми стали старіші, мудріші, зліші. Я хочу, щоб все це ми перенесли з собою у наступний рік. От він там каже про “не дадуть зброю – палками заб’ємо” – і так і є. Тільки от коли у хід підуть палки – боюсь, що межами 91 року не закінчиться. Бо яка вже тоді різниця буде, якщо ліс вирубаний?

Загалом, існують помилки, котрі, в певному сенсі, не пробачаються. Розгін студентів 30 листопада 2013 вилився у мільйонний мітинг на наступний день. Вбивство ста людей закінчилось зміною влади. Хто думає про наслідки розгону студентів, коли це робиться? Хто думає, що кілька пострілів і вбивств заставлять когось замовчати? Казав тоді, кажу і зараз – наші люди у своїх не стали би стріляти. І от зараз кажуть “не тих осудили по ділу збитого літака”, але тих, хто розстрілював людей на Майдані – якось теж, не дуже засудили. Тих, хто стояв у верхах. Але мова не про те.

Невміння оцінювати людей і те, на що вони здатні, часто приводить до речей дуже неочікуваних. Не буде достатньо зброї? Ок. Втрати будуть більші, але наші люди підуть до московії, завдяки “руssькому лендлізу”. Не буде зброї і не буде бажання воювати без неї? Ок. Подивимось, що Європа зробить ще з парою десятків мільйонів біженців на своїх кордонах.

Майже дев’ять місяців поспіль, у десятків мільйонів людей є одне питання – чому? От і як приклад – чому 1-2 ракети в Польщі обговорювались більше, ніж сотня ракет, що прилетіла в той же день в Україну…

Європейці люблять “поговоріть”. Мрію побачити той день, коли Макрон, чи Шольц, чи ще хтось захоче “поговоріть”, коли по Парижу чи Берліну йобне хоча б половина тої сотні…

В різних мовах слово “свобода” може звучати по різному, чи однаково. Але тільки той, хто розмовляє українською, знає що таке “свобода”, після восьми років війни. Це не про можливість полетіти гуляти Європою. Це не про можливість міняти кожен день авто. Це про можливість робити те, що ти хочеш, а не те, що тобі кажуть або радять.

Загалом, в більшості своїй, все що дав захід це метал і гроші. Я поки не зустрів жодного науковця, котрий міг би з двох цих складових, якимось чином, повернути до життя десятки тисяч, а то вже й сотні тисяч життів, котрі забрала ця війна. Закатованих, скалічених, депортованих, зґвалтованих і просто вбитих людей.

Життя людини дуже коротке. Надто коротке щоб щось побачити. Втім, я задоволений, що навіть на своєму віці встиг побачити, як “славетний захід” став трухою. Кожен день вмирають десятки або сотні українських громадян. Відбувається це вже дев’ять місяців. Особисто для мене, це вказує лише на те, що з кожним наступним днем ми бачимо, як захід все більше і більше програє. Програють їх цінності. Написані десь у Вікіпедії.

Захід створив двох гітлерів, і з обома не знав, що робити, поки кількість жертв не сягне мільйонів. І навіть після того…

---

Колись вважалось, що “Пепсі – це смак свободи”. Думаю, що справжня свобода має смак крові. Пепсі – всього на всього смак рабства. Смак LV…